Маючи багатовікову історію, Лубни є одним з найдавніших українських міст, що відігравало важливу роль у захисті південних рубежів Київської Русі. Засноване у 988 році князем Володимиром Святославовичем як фортеця на Посульській оборонній лінії, місто вперше згадується в літописах під 1107 роком у зв’язку з розгромом половців.
Археологічні знахідки свідчать про заселення цієї території ще в епоху палеоліту. Ймовірно, назва міста пов’язана з традиційним ремеслом виготовлення виробів з лубу. Впродовж своєї історії Лубни зазнавали як розквіту, так і руйнувань, зокрема від половців та монголо-татар у 1239 році.
Князі Вишневецькі у XVI-XVII ст. сприяли економічному розвитку Посулля, зробивши Лубни своєю східною резиденцією та надавши місту магдебурзьке право, герб і печатку, що стимулювало самоврядування, торгівлю та ремесла.
Запеклими битвами та козацькою звитягою уписані сторінки Лубен: тут полум’яніли селянсько-козацькі повстання, а в урочищі Солониця кров’ю скропилася одна з перших спроб здобути волю під стягом Северина Наливайка. У 30-ті роки XVII століття Посулля здригалося від козацьких бунтів Острянина, Гуні, Кизими, Кизименка, Скидана та інших його побратимів. А за часів Богдана Хмельницького Лубни стали серцем могутнього козацького полку, чия слава гриміла на всю Україну.
Завдяки фінансуванню Раїни Вишневецької у 1619 році Ісайя Копинський заснував біля Лубен православний Мгарський монастир, де поховали патріарха Афанасія Пателарія та перенесли мощі митрополита Й.Нелюбовича-Тукальського. Ігуменом монастиря був натхненник руху Коліївщини Мелхіседек Значко-Яворський.
Лубни були найбільшим містом Полтавщини до 1709 р., потім входили до різних адміністративних одиниць Російської імперії. У XIX ст. тут було сформувано гусарський полк. Місто називали «Українською Швейцарією».
Незважаючи на імперську владу, в Лубнах розвивалась соціальна та культурна сфера: відкривалися навчальні та медичні заклади, а на початку XX ст. з’явилася україномовна газета «Хлібороб», тоді ж було проголошено «Лубенську республіку».
У 1917 році в Лубнах засновано одну з перших українських Рад робітничих депутатів, Українську демократично-хліборобську партію. У 1920-30-х роках промисловість міста стрімко розвивалася, Лубни стали райцентром та центром округи, а при місцевій газеті з’явилося літературне об’єднання. Проте цей період також позначився Голодомором та політичними репресіями.
У Другій світовій війні тисячі лубенців воювали у 151-ій дивізії, зазнавши великих втрат. Під час окупації в Лубнах діяло підпілля, нацисти створили концтабір, де загинули тисячі людей, а сотні були вивезені. У 1943 році місто звільнила 337-а дивізія (“Лубенська”). Багато лубенців стали героями та були нагороджені за мужність у війні.
Лубенщина пишається плеядою видатних особистостей, які зробили значний внесок у науку, культуру та мистецтво. Серед них такі знакові постаті, як філософ Григорій Сковорода, фольклористи Микола Симонов (Номис) і Василь Милорадович, класик єврейської літератури Шолом-Алейхем, археологи Федір Камінський та Григорій Стеллецький, музейний діяч Семен Кульжинський, композитор Борис Підгорецький, а також ціла низка талановитих письменників, художників, науковців та спортсменів, зокрема Людмила Руденко, Анатолій Ромоданов, Борис Ванцак та інші.
