На берегах Ворскли, де вітер розповідає давні історії, лежить Полтавщина. Земля, що пам’ятає скіфські кургани, козацькі звитяги та шепіт старовинних ікон.

У сиву давнину, коли степами гуляли кочові племена, тут вирувало життя. Геродот, давньогрецький історик та мандрівник, залишив у своїх записах згадку про місто Гелон, яке нібито існувало у Скіфії, в землях будинів. Він описує його як велике місто, обнесене дерев’яними стінами, з дерев’яними хатами та храмами, де жили греки-переселенці, що берегли свої звичаї.

Дехто з учених сумнівається в правдивості цих слів, вважаючи їх лише красивою легендою. Але є й ті, хто вірить, що Гелон – це Більське городище, що й донині височіє над степом, мов мовчазний свідок минулих часів. Він створений на основі археологічних розвідок древніх поселень, що відносяться до скіфського часу (кінець VIII – початок III ст. до н. е.) Загалом культурна спадщина Полтавського району надзвичайно різноманітна. На обліку в районі наразі перебуває 669 пам’яток культурної спадщини.

З приходом козацтва Полтавщина стала колискою волелюбного духу. Козацькі полки боронили рідну землю, а їхні пісні лунали далеко за межами краю. Саме масове козацьке переселення на південно-східні землі району сприяло утворенню таких повітів, як Кременчуцький, Хорольський, Миргородський, Зіньківський, Кобеляцький.

Під час Північної війни 1700-1721 рр. територія краю стала ареною військових змагань між Швецією та Росією. У 1709 році тут відбулася історична Полтавська битва, що змінила хід історії. Наприкінці 18 століття Полтава увійшла до складу Чернігівського намісництва, а у 1802 році була утворена Полтавська губернія.

У XIX столітті на Полтавщині закипіло промислове життя. Багато селян-кріпаків працювало на поміщицьких підприємствах З-під їх рук виходили тканини, шкіри, цукор, а гуральні наповнювали повітря хмільним ароматом. За неповними даними, на початку XIX століття на Полтавщині було 35 промислових підприємств. Найзначнішими серед них були селітрові буди, де працювало 684 робітники. Згодом виникли суконні фабрики, шкіряні, миловарні та цегельні заводи. На початку 2-ї чверті XIX століття були засновані цукрові заводи. Чималу питому вагу в господарстві мало гуральництво. Горілчані заводи були майже в кожному поміщицькому маєтку. У хатах селян, під образами святих, народжувалися дивовижні ікони. Рум’яні лики, ніжні кольори, небесне сяйво – усе це відображало душу полтавського народу. Чимала колекція полтавських ікон міститься в Музеї української домашньої ікони історико-культурного комплексу «Замок Радомисль».

Радянські часи принесли Полтавщині багато лиха. Голодомор, війна, колективізація – усе це важко позначилося на житті людей і на самій землі.

Після важких часів Полтавщина знову почала оживати. З появою незалежної України з’явилася надія на краще життя.

Полтавський край цікавий у зв’язку з діяльністю грунтознавця Василя Докучаєва, генетика Миколи Вавілова, хірурга Миколи Скліфосовського. Докучаєвські чорноземи – візитівка українського землеробства. Широко відомі Опішнянська гончарна кераміка, Решетилівські рушники.

Район славиться своїми земляками: літописець Самійло Величко, основоположник української сучасної мови Іван Котляревський навіки ввійшли своєю працею і творчістю у світову культурну спадщину. Розробкою винахідника Юрія Кондратюка (справжнє ім’я Олександр Шаргей) – «трасою Кондратюка» скористалися американці при польоті «Аполона» на Місяць. Льотчик-ас Другої світової війни Георгій Береговий свою другу зірку Героя отримав за політ в космос.

У місті Полтаві діють десятки музеїв, серед них є і всесвітньо відомі. У Полтавській громаді є невеликі самобутні музеї такі як музей рушника, пива й самогону, борщу й інші – десятки колишніх невеликих районних музеїв, концентрованих осередків культури українського народу.

В наші дні Полтавський район – це місце, де працьовиті руки обробляють родючу землю, а око милують красиві пейзажі. Це край, де минуле і сьогодення переплітаються, і кожен куточок зберігає свою історію.