Нещодавно в інформаційному полі промайнув характерний для нашого часу документ. Це звернення конференції Академії наук вищої школи України до влади й суспільства. Академія – громадська організація, й досить чисельна.
І що ж хочуть, до чого закликають ці професори, доктори, академіки? “Негайно скасувати помилкове рішення про дозвіл на безперешкодний виїзд за кордон молодим людям віком від 18 до 22 років”. Але цього мало: “на час дії воєнного стану обмежити виїзд за кордон юнаків віком від 14 років”. І, звичайно, зниження мобілізаційного віку “принаймні до 23 років”.
З часу появи відозви минув місяць. За цей час кілька тисяч хлопців назавжди виїхали з країни. Чому назавжди? А що їм робити тут, де наукова еліта, непогано забезпечена державою (тобто податками батьків тих же хлопців), бачить їх в окопах і трунах? Та після таких “побажань” батьки хлопчиків не те що “від 14 років”, а шести-семи думатимуть про те, як би їх будь-яким чином вислати за кордон.
Це буде непоправна катастрофа для країни. Ну, і що й кому вони тоді викладатимуть, наші академіки з професорами? Скільки шкіл, університетів і наукових інституцій закриється, причому назавжди?
До речі, особливо вболіває за масову мобілізацію молоді Максим Стріха – перший віце-президент цієї “патріотичної” Академії, доктор фізико-математичних наук, двічі заступник міністра освіти й науки, чудовий перекладач зарубіжної поезії. Справді чудовий, говорю це без жодної іронії. І саме йому (чия донька Ярослава живе й викладає в США), а також усім його колегам-підписантам звернення хочеться нагадати поетичні рядки британця Кінґслі Еміса:
Убивці й миротворці, лицарі й лихварі
Тремтіли від жаху, плакали й стріляли в темряву.
Наступного дня сонце зійшло в точно визначений час
І побачило: запаси набоїв і народів вичерпалися
І воно лишилося самісіньким.
(Кінґслі Еміс, “Остання війна”. Цитую за книгою: Максим Стріха. Улюблені переклади: поезії. К.: Укр. письменник, 2015. — 724 с.)
Оксана КОШЕЛЕНКО