Українські села мають величезний потенціал для зростання, якщо відмовляться від копіювання міських моделей і зосередяться на власних автентичних вміннях. На цьому наголошує архітектор, науковець та громадський активіст Олександр Столовий із села Козіївка Краснокутської громади Харківської області. На практичних прикладах він показує, як за рахунок дрібних крафтових підприємств можна відроджувати місцеву економіку навіть за 30 кілометрів від кордону з росією.
Українське село історично формувалося не як суцільний масив, а як об’єднання автономних кутків по 100–150 жителів. Замість намагання збудувати громіздкі й дорогі в обслуговуванні міські об’єкти, громадам варто впроваджувати локальні рішення: автономні очисні споруди та гнучку сільську забудову. Для цього необхідно створити окремі сільські будівельні норми, які спростять бюрократичні процедури, наприклад перепрофілювання завеликих приміщень.
Основою сільського добробуту мають стати не великі заводи чи іноземні інвестори, а дрібне крафтове виробництво. Кожне село володіє унікальними традиційними навичками: від мазання хат і виготовлення меблів до унікальних рецептів солодощів чи ткацтва. Наприклад, у Козіївці місцева майстриня виготовляє цукерки з гнічених слив та дикого терену у керамічній упаковці, а столяр створює автентичні мальовані скрині-столики, на які покупці чекають місяцями. Для розвитку таких ініціатив не потрібні складні юридичні договори чи жорсткі грантові рамки — достатньо партнерської підтримки, венчурного інвестування та допомоги в рекламі через місцеві креативні простори.
Головний ресурс села — це не спроба мавпувати місто, а розкриття власної унікальної ідентичності. Провівши культурну інвентаризацію та підтримавши місцевих майстрів, українські громади можуть створити десятки тисяч самобутніх крафтових виробництв, які забезпечать людині самозайнятість, а громаді — стабільний розвиток.
За матеріалами сайту Децентралізація