Кобеляцька міська територіальна громада — територіальна громада в Україні, у Полтавському районі Полтавської області, з адміністративним центром у місті Кобеляки. Площа території — 1 216,6 км², населення громади — 26 348 осіб (2020 р.)
Місто Кобеляки знаходиться на берегах річки Ворскла (в основному на правому березі) в місці впадання в неї річки Кобелячки (звідси й назва), за 69 км від обласного центру та за 13 км від залізничної станції Кобеляки.
Територія Кобеляк заселена у 2—6 ст. Позначені на карті Данкерта, 1620—36 та Девіта, 1632. Опис міста середини 17 ст. залишив турецький мандрівник Є. Челебі. До визвольної війни 1648—54 Кобеляки належали шляхтичу Ю. Немиричу, з 1648 стають сотенним містечком Полтавського полку. У 1660—68 тут були 1-а і 2-а Кобеляцькі сотні. 1657 містечко знову захопив Ю. Немирич, але у наступному році він був розбитий Мартином Пушкарем. Розвиваються цехи теслярів, кравців, шевців, серед промислів — млинарство та винокуріння.. 1760го року граф Воронцов привласнює в Кобеляках частину селянських та козацьких дворів. У 1768, під час російсько-турецької війни, місто захопили й зруйнували кримські татари.
З 1765 Кобеляки входили до Катерининської провінції Новоросійської губернії, у 1773— 83 — ротне місто Дніпровського шкіперського полку, з 1796 належало до Кременчуцького повіту Малоросійської губернії, з 1803 — повітове місто Полтавської губернії.
1828 року створена міська Дума, згодом — поштова станція. 1843 – Кобелякам присвоєно герб. Через місто пролягали торгові тракти на Катеринослав, Полтаву та Кременчук. Відбувалося 5 ярмарків на рік.
Протягом 1850-1870р.р. введено до ладу залізничну станцію Кобеляки., було відкрито три лікарні, кілька училищ (мале народне, парафіяльне міське, чотирикласне вище початкове, вище початкове Олександрівське), 1871го року — прогімназія. Працював Народний будинок з драмколективом під керівництвом С. Г. Киреєва. Репертуар трупи складався з класичної української драматургії.
У січні 1918 року у місті було встановлено радянську владу. Через рік, у січні 1919 було створено повітову парторганізацію більшовиків, що налічувала 60 чоловік. Стала виходити газета «Голос бедноты». Були організовані міліція та народний суд, націоналізовані друкарня та парові млини.
1921—26 в Кобеляках організовано 9 кооперативних об’єднань: «Зоря «Мило», «Швейтекстиль», «Культура» та ін. Працювали 2 шкіряних заводи, 5 сукновалень, 14 кузень, слюсарна майстерня, черепичний завод, З хлібопекарні.
Відновилося будівництво залізниці Кобеляки — Ганівка. 1922 р. – запрацював радіовузол. Навчальні заклади переводяться на українську мову навчання.
1922 року відкритий Народний театр
1932 організовано колгосп «Певний шлях». У 1925— 35х роках серед закладів середньої та вищої освіти працювала кооперативно-торгова школа, педагогічний технікум, зоотехнічна школа, середня медична школа. Крім того, діяли: дитяче містечко ім. В. Г. Короленка на 1 тис. дітей-сиріт, Палац культури на 400 місць, 5 клубів та 3 6ібліотеки.
У період німецько-фашистської окупації (15.ІХ 1941 — 25.ІХ 1943) гітлерівці вбили 771 чол. та знищили 186 будинків громадського призначення.
У 1966 місто було газифіковане. Є критий колгоспний ринок, автовокзал, лазня. 2 середні та 2 неповні середні школи, музична школа, школа-інтернат, профтехучилище, 4 дитсадки.
Зараз у Кобеляках працюють завод продтоварів «Мрія», швейна фабрика, хлібокомбінат, комбікормовий завод тощо. Місто газифіковане 1966 року. Є критий ринок, автовокзал. 3 ліцеї, гімназія, музична школа, школа-інтернат, профтехучилище, 3 дитсадки, бібліотека, Будинок культури на 550 місць історичний музей, Кобеляцький музей літератури і мистецтва, 3 парки відпочинку. Виходить газета «Колос», Ехо.
Місто славиться Центром мануальної терапії ім. Миколи Касьяна. Мико́ла Андрі́йович Касья́н (10.04.37 — 28.10.09) — український лікар-остеопат, академік Української академії наук (громадська організація), Заслужений лікар України, Народний лікар СРСР, родоначальник мануальної терапії в СРСР та Україні, підполковник медичної служби запасу, меценат, який став засновником мануальної терапії в колишньому СРСР і в Україні. Він став захисником народної медицини і довів необхідність її використання в сучасному житті суспільства [5].
В лютому 1986 року отримав авторське свідоцтво на винахід «Метод лікування дегенеративно-дистрофічних захворювань хребта по Касьяну». Цей метод використовували не тільки на території колишнього СРСР, але майже в двадцати країнах світу. Про його спосіб лікування були надруковані статті в 61 журналі та газеті за кордоном, в деяких країнах далекого зарубіжжя, стали відкривати кабінети мануальної терапії по Касьяну. За своє життя лікар прийняв тисячі хворих. За його допомогою звертались відомі артисти та письменники, військові та науковці, політики та космонавти
Хоча офіційно в Кобеляках й немає пам’яток архітектури, це не означає, що поціновувачам історії тут нема чим помилуватися. Місто приховує чимало цікавих будівель, зведених наприкінці 19 – на початку 20 століття. На жаль, вони не включені до реєстрів пам’яток, що є поширеною проблемою в Україні.
Один з таких скарбів – це міст через річку Ворскла, розташований на південний схід від міста. Зведений у першій половині 20 століття, він колись був єдиним у цій місцевості. Наразі міст не функціонує і частково зруйнований. Його величні колони, які на фото здаються царськими, насправді зведені з радянського бетону. Історія мосту оповита таємницею, адже достовірної інформації про нього знайти не вдалося.
За матеріалами сайтів: Тижневик ЕХО