День Державності України, встановлений Президентом, покликаний підкреслити тисячолітню спадкоємність української державності. Але що саме ми розуміємо під термінами “державність”, “держава” та “державотворення”? Давайте спробуємо розібратися.
Історичні Витоки Української Державності
На українських землях державотворення розпочалося з так званих протодержав, які сучасні дослідники визначають як союзи племен. Ці утворення сформувалися наприкінці періоду, відомого як військова демократія. У цей час, хоча вожді-родоначальники мали значний вплив, вони не були одноосібними правителями (монархами). Натомість, вища політична влада належала народним зборам, які називалися віче.
На території сучасної України існувало кілька значних міжплемінних об’єднань.
Одним із найвідоміших є Велика Скіфія, держава скіфів, яку в Європі до XII століття часто асоціювали з Руссю. За описами Геродота (V століття до н.е.), Скіфія займала величезну територію: від річки Дунай до річки Дон, простягаючись на таку ж відстань на північ від узбережжя Чорного моря.
Пізніше, як розповідає римський військовик та історик Амміан Марцеллін у своїй праці “Діяння” (кінець IV століття), скіфів підкорив народ аланів. Марцеллін описує аланів як людей, які “не обтяжені рабством, бо всі походять зі шляхетної крові” і “обирають собі в отамани тих, хто відзначився військовим досвідом”.
Згідно з обрядом постригу та покликанням, їх також називали Азагарами або Косарами – «косоносними», тобто тими, хто носить чуб (від чого, ймовірно, походить назва «козаки»). За сіроманством або обітницею безшлюбності їх іменували Сарматами. Оскільки вони мешкали у своїй країні, на Русі, їх знали як Українців, Русів або Русинів. Завдяки своєму вільному стану вони мали назви Роксолани, Алани, Воляни (звідки походить назва Волинь). Їхньою столицею був Азагаріум, який Клавдій Птолемей позначив на своїй карті на місці сучасного Києва.
Візантійський історик Никифор Григор стверджував, що греки та руси познайомилися ще на початку IV століття. За його словами, тоді візантійський імператор Костянтин Великий навіть надав якомусь русину сан стольника.
Після того як аланів розгромили гуни, українські землі стали частиною Гунської імперії, що межувала з Римською імперією по Дунаю. Олександр Вельтман, історик шведського походження, у своїй книзі «Атілла» (1858) доводив, що Київ був столицею найвідомішого гунського кагана — Аттіли.
За твердженням Михайла Грушевського, найпершими генетичними предками українського народу вважаються анти. Їхнім очільником був Бож, який стояв на чолі Антського міжплемінного союзу, що вів війни з готами. Місце перебування Божа – Бусова гора – також знаходилася у Києві.
Таким чином, українська державність безпосередньо пов’язана з історичним існуванням українського народу, починаючи з періоду його формування або виникнення перших протодержавних утворень на території України. Можна обговорювати, з чого саме розпочалася ця епоха: чи то з Великої Скіфії, чи з античних полісів Північного Причорномор’я. У будь-якому випадку, існує прямий генетичний зв’язок між цими давніми утвореннями та сучасною українською державністю.
Відтінки розуміння: поняття крізь призму різних вимірів
День Української Державності відзначає історію, що коренями сягає заснування Києва та розквіту держави за часів князя Володимира Великого. Його прийняття Християнства у 988 році підкреслило цивілізаційний вибір Київської Русі.
Міжнародне визнання Київської Русі після прийняття християнства у 988 році дозволило її правителям встановити родинні зв’язки з європейськими монархами та інтегруватися в європейську християнську цивілізацію, яку сьогодні часто називають “західною”.
Тож, наукові категорії “державність”, “держава” та “державотворення” мають різні аспекти та виміри.
— У багатьох є питання, чому у нас є День Української Державності, коли у нас є День Незалежності. Держава і державність — це два різні поняття. Може існувати державність, але не існувати незалежної держави. Бо державність — це процес, який підтримує в поневоленого народу потяг до відновлення держави. Коли ми говоримо про державність, то ставимо маркер, з якого починаємо відлік, що ми вже існували як держава. І для нас це був День хрещення Русі, — пояснює Голова Українського інституту національної пам’яті, майор запасу Олександр Алфьоров.
Державність — це завжди комплексний, хоч і змінний історичний процес, що передбачає становлення суспільних інститутів. Він тісно пов’язаний з політичною, етнічною, природно-ментальною, культурною та економічною інтеграцією населення і завершується встановленням суверенної держави.
Держава ж є політико-правовим інститутом, що характеризується суверенною владою та сукупністю своїх інституцій — політичних, адміністративних, військових, судових, релігійних і культурних, — створених для управління певною територією та її населенням.
“Державотворення” — це ключовий елемент, що пов’язує поняття “державності” та “держави”. Цей складний і тривалий процес охоплює культурні, політичні, міфологічні, релігійні та інші аспекти. Його основна мета – формування, усвідомлення та розвиток народом власної національної держави.
Сучасна українська державність є спадкоємицею таких історичних утворень, як Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, Українська козацька держава, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава та Карпатська Україна. До числа державотворців належать видатні представники національної еліти та борці за незалежність, зокрема Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський.
Державотворення слугує сполучною ланкою між «державністю» та «державою». Цей багатокомпонентний і пролонгований процес об’єднує культурні, політичні, міфологічні, релігійні та інші чинники, спрямовані на інституціоналізацію, консолідацію та розвиток національної держави.
Важливо усвідомлювати, що генезис сучасної української державності походить від спадщини Київської Русі, зокрема через Галицько-Волинське князівство, Українську козацьку державу, Українську Народну Республіку, Західноукраїнську Народну Республіку, Українську Державу та Карпатську Україну. Державотворцями ж були постаті масштабу Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Грушевського, та інші знакові представники національної еліти, а також ті, хто самовіддано боровся за державність та суверенітет України.
Нинішня війна — це не просто конфлікт, а ключовий етап у становленні сучасної української державності, який сформував глибоке усвідомлення її необхідності. Ми, як громадяни, є настільки відданими, що готові захищати Україну, навіть ціною власного життя. Цей етап неминуче завершиться нашою Перемогою. Після перемоги нас чекатиме відбудова та подальша розбудова держави. Це стане завершальною частиною процесу державотворення, яка остаточно сформує інститут, заснований на понад тисячолітній славній і героїчній історії України.
З Днем Української Державності! 💙💛
За матеріалами сайту АрміяInform