У радянські часи діяв закон: “ти мені – я тобі”. І його ніхто не відміняв. Тому такі важливі родичі. А вже куми – ще ближчі за родичів. Куми – нематеріальний актив. Який, утім, може принести цілком матеріальні цінності.
Влада – це вертикаль. Усі в цю вертикаль не вбудуються, хоч би як хотіли. Тому доводиться свої прагнення делегувати. Прагнення прості – урвати шматок. Причому, більший, смачніший і поза чергою.
А кому делегувати? Рідним і близьким. Вони наші повноправні представники у владі. Не у всіх, але в багатьох. Як кому пощастить. У кого депутат, у кого – мер, у кого – заступник начальника відділу, який часто важливіший за обох згаданих.
Саме вони нам дають можливість відчути себе людьми. Через них можна вирішити проблеми. Власні і їхні. В нас менші, в них, зрозуміло, більші. І дорожчі.
Ми їх і вибираємо за те, що вони свої. Що, чужих вибирати? Так вони про чужих і дбатимуть. Нам це не підходить. А якщо що – ми ж поділимося.
Система – антилюдяна. А як свої там – дивись, уже й тепліше, дивись, уже й не дуже виступаєш проти. Бо це проти – воно проти кума. Система – ніби сама по собі злочинна, а кум ніби сам по собі хороший. І ми хороші. Хіба в нас, таких хороших, можуть бути погані куми? Та ніколи!
А система – погана. Он стільки хороших у ній кумів – а все ніяк не стане прозорою, демократичною. Все вона страх яка корупційна.
І чому – невідомо.
Дмитро ЩЕРБІЙ