“Обабіч шляху із варягів у греки
Ще й досі живуть ні варяги, ні греки,
А так собі, еманація, гра –
Дрижить протоплазмою без ядра”.
Це написав Євген Маланюк. Йому дуже хотілося, щоб українці знайшли “варязьку сталь і візантійську мідь”. Йому бачився поруч Лаври – римський Капітолій.
Бажання шляхетні. Хто б не хотів! Але що сказано по суті?
Будьте не собою! Будьте як інші!
Нас і нині закликають орієнтуватися – зсередини і ззовні. На Захід, Схід, Північ і Південь. Вчитися мистецтву вічної війни в Ізраїлю. Освіті – в Фінляндії. Демократичним стандартам – у США.
І що? Нічого.
Не прищеплюється. Ніяк не прищеплюється. Чуже!
Ми залишаємося самими собою. З усіма своїми вадами і перевагами.
Може, саме в цій невизначеності – наша сила? У здатності набувати будь-якої форми. Пристосовуватися, перетікати, розчинятися в інших народах, оновлювати їхню застояну кров – і все-таки залишатися.
Біологічне важливіше за національне, тому що біологічне – первинне. Набуте можна скинути, а природу – не обдуриш.
У природі виживають не найдужчі. У природі виживають найпристосованіші – ті, хто вміють адаптуватися до найгіршого.
А досвід пристосування в нас… О, він у нас воістину багатющий!

Дмитро ЩЕРБІЙ