Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки
Колишня система торгівлі й постачання при відході комуністичної й приході нацистської влади була зруйнована. Ініціативні люди за дозволом окупантів відкривали крамниці в містах, але не вистачало ні торговельних точок, ні товарів — усе найкраще мало йти на забезпечення німців, а аборигенам лишалося те, що лишалося.
Спонтанно в містах і селах Полтавщини відроджується мережа споживчої кооперації. З жовтня 1941 року запрацювала “Вукоопспілка” – наймасовіша громадська організація часів окупації.
Діяльність кооперативів зіштовхувалася зі значними перешкодами. Дослідник Олександр Перехрест у монографії “Українське село в 1941-1945 рр.: економічне та соціальне становище” зазначав:
“Керівникам спілок та товариств було важко домогтися від представників окупаційної влади дозволу на постачання населення навіть таким необхідним товаром, як сіль, на яку тоді була велика потреба, на обмежену кількість інших товарів споживання, які зберігалися на колишніх кооперативних і державних складах, та на промислові товари домашнього і господарсько-виробничого призначення. В обмін на товари споживчі товариства змушені були організовувати заготівлю й доставку лікарських рослин, овочів, городини, меду, промислової сировини – шкір, пуху, лляного й конопляного волокна, вовни, насіння, металобрухту тощо…
Підприємства «Вукоопспілки» ремонтували господарське знаряддя, домашні речі, виробляли вози, цвяхи, соду, діжки для засолу овочів, хустки, гребінці, ґудзики, щітки, шкіру тощо. При споживчих товариствах було відкрито багато млинів, олійниць, молочарень, злучних та машинопрокатних пунктів, послугами яких користувалися селяни”.
Як на складні окупаційні умови, розмах діяльності облспоживспілки Полтавщини, очолюваної Хоменком, Пушкарем, Попадюком і Войковим, був чималим. Віктор Ревегук наводить такі цифри:
“Станом на літо 1943 року вона об’єднувала 44 районних, 2 міських (у Полтаві й Кременчуці) та 557 сільських споживчих товариств, мала 1094 крамниці, 13 підприємств із переробки сільськогосподарської сировини і три сушарні. Крім того, в системі облспоживспілки були 31 пекарня, 38 їдалень, 8 заводів із виробництва безалкогольних напоїв, 6 чинбарень, 2 миловарних, 3 гончарних, 3 свічкових заводи, 3 бляхарських і 1 слюсарна майстерня. Транспорт облспоживспілки складав 65 вантажних автомобілів і 647 коней…
В системі облспоживспілки працювало 7180 чоловік, а район її торговельної і заготівельної діяльності охоплював 338639 господарств Полтавщини з населенням майже у 2 млн. чоловік…
До торговельної мережі споживчої кооперації Полтавщини товари надходили із власних підприємств (протягом 1942 року вони виробили продукції на 26 млн. крб.), місцевої промисловості, а також підприємств Харкова, Києва, Дніпропетровська та інших міст України і частково з Німеччини та її сателітів. Протягом 1942 року облспоживспілка одержала з Німеччини 700 т цукру, 200 тис. пачок махорки, 18 тис. л горілки, 500 тис. коробок сірників та ін. Загальний торговельний обіг полтавської облспоживспілки становив у 1942 році 138 млн. крб., а чистий прибуток склав 27 млн. крб”.
Успіхи кооперації промислової були скромніші. Але деякі підприємства німці передали у відання місцевих кооператорів.
Чи забезпечила і чи могла забезпечити в принципі полтавська кооперація всіх бажаючих товарами? Звичайно, ні. Але життя людям полегшила. І якщо вони вижили, в цьому є й її неоціненна заслуга.
(Продовження буде…)
Вадим ГОНТАРЕНКО, краєзнавець
Блоги на вибір:
