Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки
Із 220 тисяч населення Полтавщини, знищеного німцями, 22 тисячі становлять євреї. Про масові розстріли ми вже згадували в одному з попередніх матеріалів.
Та перед тим німці наказали євреям створити “органи самоуправління” – юденрати. Їх очолювали — куди подінешся? – євреї “з іменем і авторитетом”. Юденрати реєстрували членів,, виділяли людей на примусові роботи, організовували здавання майна та коштовностей. Тривало це недовго — після масових розстрілів діяльність навіть такої “самоуправи” втратила сенс.
А іноді їх і не думали створювати, бо бралися за справу занадто швидко й енергійно. Наприклад, у Лубнах німецький комендант і український бургомістр уже 16 жовтня 1941 року наказали всім євреям, лубенським і біженцям з інших районів (усього — 4,5 тисячі), зібратися на Замості, погнали їх до Засулля й розстріляли в яру. Проблему вирішили радикально: з мертвими менше клопоту…
Масові розстріли й участь у них українських поліцаїв – ганебні сторінки історії. Але були й інші.
Серед “праведників народів світу”, тобто тих, кого ізраїльський інститут “Яд Вашем” визнав офіційно рятівниками євреїв, 36 осіб – з Полтавщини: Микола і Валентина Захарченко, Василь і Ольга Тацюї, Олексій і Уляна Федосєєви з Полтави, Андрій, Броніслава і Валентина Овсянникови з Кременчука, Микита і Оксана Семергеї з Білоцерківки, Олексій і Ганна Іванюти з с. Корсунівки Лохвицького району та інші.
Більшість із них — це родини, ті, хто довіряли одне одному в найтемніші часи і подарували довіру й життя іншим. Нагадаємо, що окупаційна влада та її “домашні” помічники за переховування євреїв розстрілювали, а за видавання — матеріально стимулювали. Тому праведники мали вибір і вони вибрали залишитися людьми.
Поряд із “родинною самоорганізацією” для порятунку переслідуваних існувала й ширша. Найяскравіший приклад — тандем кременчуцького бургомістра Олександра Синиці-Верховського та головного лікаря першої міської лікарні Володимира Константиновича. Вони врятували близько 800 військовополонених, більшість з яких була євреями. Їх визнавали “тифозними” й “туберкульозними”, оформляли нові документи на слов’янські прізвища. Бургомістра німці викрили й розстріляли. Константинович вижив і помер 1968 року.
Серед усіх народів є свої покидьки і свої праведники. Більшість же може легко стати й першими, й другими. Але те, що в німецьких донесеннях підкреслювалося різко “негативне враження”, яке справляло винищення євреїв на населення, дає хай яку крихку, однак усе-таки віру в людяність.
(Продовження буде…)
Валим ГОНТАРЕНКО, краєзнавець
Блоги на вибір:
