Менталітет

Професійність – чарівне слово. Ми його любимо. Ми любимо, щоб сантехнік мав золоті руки. Щоб лікар уважно обстежував наші організми, а не гаманці. Щоб правоохоронці нас захищали. Далі кожен легко додасть щось своє. Наболіле.

Всі згодяться: зараз час аматорів. Уже навіть не рівень мишей. Багато вакансій оголила війна. Хтось щось трохи вміє – напрактикувався. Ґонору немає, і то добре. Когось витягнули вгору чи видерся сам. І це, до речі, теж професійність – чіплятися зубами й пазурями за життя. Вчепитися й нікого не пускати.

То чи зацікавлені ті, хто нагорі, в нашій професійності?

Риторичне питання.

Ну, візьмуть професіонала за постачальника. Неважливо чого. Чого-небудь важливого. Він даватиме якісну продукцію. Як на такій зекономити? Скажімо, на маєточок. Професіонал – він же відкату може не дати. Мовляв, я об’єктивно найкращий, так навіщо?

Та що з того, що ти найкращий? Потрібні не найкращі. Потрібні ті, хто потрібні. Слухняні, вигідні й зрозумілі.

А професійність – це дорого. Професіонал цінує свої знання і вміння. Якщо їх не цінують в умовній країні “У”, він легко знайде іншу країну. І вакансій оголиться ще більше.

Зображення ілюстративне

Не на всіх вакансіях заробиш. Не всі хочуть займатися фізичною роботою. Це ті, кого ми не бачимо. А помічаємо лише тоді, коли їх не стає. Коли виростають гори сміття. Чи коли картоплю доводиться імпортувати з Польщі, а огірки й помідори – з Туреччини.

Огірки. Огірки, дорогі полтавці! В Україну!

Високі ціни – це ціна за низьку професійність влади. Найперша її прикмета – не розуміти, що професіонали – кістяк нашої нації. Колись, кажуть, понад 50-мільйонної.

І те, як вона катастрофічно зменшилася, означає, що тут вони зайві.

Нові професіонали, звісно, народяться. Їх відсоток у людській популяції приблизно сталий.

Але чи виживуть? Точніше, чи захочуть вони виживати тут?

Дмитро ЩЕРБІЙ

Блоги на вибір:
Блоги на вибір: