Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки

Будь-яка окупація веде за собою неоднозначну тему колаборантства. Неоднозначну з двох причин. По-перше, люди в екстремальній ситуації, коли стоїть вибір між життям і смертю, керуються іншими чинниками, ніж у звичному існуванні. По-друге, специфіка України, для багатьох жителів якої СРСР був батьківщиною лише формально, тобто, на зміну одному окупанту в їхньому розумінні прийшов інший.

Тому сприймати діяльність нового підрежимного “місцевого самоврядування” в 1941-1943 роках потрібно саме під таким кутом зору. Це було виживання в жорстокі часи, і міські управи, які перебували під наглядом комендантів, намагалися хоч трохи його полегшити. І тут усе залежало передусім від голови, бурґомістра.

Фото сайту ✔POLTAVA✖

Хто вони – ті, хто взяли на себе сумнівний і невдячний тягар влади? Знаємо трохи більше про Полтаву й Кременчук.

Перший голова міської управи Полтави Федір Борківський воював за УНР. Звинувачений у справі Спілки Визволення України, десять років відсидів на Соловках. Перед війною працював бухгалтером хлібозаводу. Належав до лав ОУН. Його шлях до крісла бурґомістра, як бачимо, мав свою логіку. Так само логічно, що німці Борківського знищили.

Фото сайту ✔POLTAVA✖

Замість нього поставили Андрія Репуленка, заступника голови. В радянські часи він був заступником керівника Полтавської обласної колегії адвокатів.

Втім, Репуленка швидко замінили на Петра Галаніна. Колишній царський офіцер, інженер за освітою, перед війною він працював на “Полтававодоканалі”, в часи окупації – інспектором міської управи. Був мародером, причому настільки безсоромним, що награбоване в нього відняли самі німці.

Фото сайту Зміст

Про очільника Кременчуцької управи Синиці (Сениці) біографічних фактів немає, окрім факту смерті – за допомогу євреям. Про це, як і про діяльність Борківського, ми розповімо в наступних матеріалах. Люди в запропонованих обставинах робили, що могли й що їм веліло сумління.

Після Синиці посаду в Кременчузі обіймали Дмитренко й Олег Алей. Останньому Альфред Розенберґ і Еріх Кох навіть вручили орден “За заслуги” 2-го ступеню. Втім, не йому одному – і це тенденція: на місце людей патріотичних німці призначають лояльних і низьких моральних якостей. Такі завжди зручніші.

Фото сайту Кременчуцького військово-історичного музею

А що сказати про менші міста? Майже нічого. Знаємо, що в Миргороді був головою управи Харченко, в Лубнах – Тодосенко, в Зінькові – Мішінда та й годі.

Те ж саме з районними управами, зі старостатами. Хіба що кілька матеріалів про Кобеляки та їх очільників Юстина Тарнавського (вчителя-політв’язня) й Василя Шкіренка (заготівельника) написав журналіст Олег Дубина.

Невивчені біографії, невивчені сторінки історії…

(Продовження буде…)

Вадим ГОНТАРЕНКО, краєзнавець

Блоги на вибір: