Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки

Доба колективізації дала чимало роботи чекістам. Вони розслідували й реальні факти опору, але водночас – аж гай шумів – фабрикували кримінальні справи. І серед них чимало тих, де звинуваченими стають не селяни, а провінційна інтелігенція, яка селянам співчувала.

Помітно, що режим боявся політизації руху опору, який міг із соціального стати соціально-національним. Тому діяли рішуче, “душили в зародку”, і кілька справ 1929-1931 років це яскраво ілюструють.

На матеріалах доносів чекісти сфабрикували справу Лубенського відділення “Українського національного центру”, нібито пов’язаного з “Українською Військовою Організацією” Коновальця.1 В антирадянській діяльності звинуватили викладачів кооперативного технікуму Федора Сторчака-Старченка, Григорія Шеремета, Івана Рогульського, Віталія Крушинського, В’ячеслава Фесенка, викладача Лубенського Учительського інституту Петра Сушка. Частина заарештованих були емігрантами з Галичини, а це автоматично означало – “українські буржуазні націоналісти”.

Зображення ілюстративне

Чекісти швидко “зламали” Сторчака-Старченка, і він почав “заднім числом” затягувати всіх у тенета вигаданої організації, яка охоплювала чи не всю Лубенщину й налічувала 2 тисячі учасників. У “сценарії” міфічного повстання задля повалення радянської влади й відновлення УНР акцентували на колективізації як хорошому приводі для роздмухування збройної боротьби. Однак справа розвалилася, бо звинувачені відмовилися від свідчень. Це не завадило Рогульського розстріляти, інших – заслати.

Або сфабрикована справа Кременчуцької філії “Спілки визволення України”. Місцеві інтелігенти, викладачі педагогічного училища створили Українське Наукове товариство. Як завжди, серед них знайшлося місце стукачам – вони повідомили про “неправильні” розмови, в яких засуджувалася насильницька колективізація й національні утиски. Двох викладачів, подружжя Бориса Гороховського та Євгенію Крем’янську заарештували. На знак протесту вони оголошували голодування, жінка спробувала накласти на себе руки. Їх засудили до трьох років виправно-трудових таборів.

Керівники УВО з друзями й рідними

Тоді ж заарештували й учасників літературного гуртка учнівської молоді при Першій Лохвицькій трудовій школі. Надто вже викличною була його назва – “Молоде братство України”. Гурток кваліфікували як таємну націоналістичну організацію, доказами були невправні вірші підлітків, які мали нещастя писати про те, що бачили – знищення селянства. Школярів з в’язниці швидко випустили, але наказали покинути Лохвицю й навчатися деінде. Керівника гуртка засудили до чотирьох років таборів.

На Миргородщині чекісти об’єднали в “Союз пахарей-крестьян” студентів Немировичівського (так тоді звалися Великі Сорочинці) педагогічного технікуму й селян із села Устивиця. За змістом – усе те ж саме: розмови про колективізацію й злочинну владу. Вирок – для кількох осіб табори й тюрма, решту відпустили.

Зламати селянство й інтелігенцію – саме це завдання ставила перед собою комуністична держава. Вона його виконала, залякавши наперед кілька поколінь.

(Продовження буде…)

Вадим ГОНТАРЕНКО, краєзнавець

  1. Украї́нська військо́ва організа́ція (УВО) — військова революційно-політична формація, що постала 1920 року заходами старшин різних українських армій: Січових Стрільців (ідеологічно-політичний вклад), Української Галицької армії, в основному її VI Равської бригади (бойовий та організаційний елемент). 9 квітня 2015 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті» авторства Юрія Шухевича, в якому вказано перелік організацій, які визнаються таким, що боролись за незалежність України, серед них є й Українська військова організація. ↩︎
Продовжуючи тему: