Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки

1919-1920 роки на Полтавщині відзначалися антисемітськими виступами. Непідконтрольні Петлюрі отамани, стихійні повстанці й денікінці вдавалися до погромів, ставлячи знак рівності між євреями й більшовиками.

І в цьому була незаперечна частка правди. Євреї брали активну участь у громадянській війні саме на боці більшовиків, які давали їм можливість піднятися соціальними ліфтами (тоді як білогвардійці, наприклад, виганяли євреїв – гласних міських дум).

Євреї активно поповнювали лави комуністичної партії. Наведемо один, але красномовний факт. Станом на 1 липня 1919 року Кременчуцька парторганізація мала 259 членів. З них українців було всього-навсього 21, росіян – 82, поляків – 4, євреїв – аж 147 осіб. За соціальним станом серед євреїв-комуністів більшість становили робітники (97) та інтелігенція (38).

Євреї масово йшли працювати в ЧК. Звірства цього карального органа “диктатури пролетаріату” нічим не поступалися звірствам погромників.

(з сайту Громадське радіо)

Політично-просвітницькою роботою на Полтавщині займався губернський комітет Єврейського комуністичного союзу молоді. Це була організація щойно створеної Єврейської комуністичної партії Паолей Ціон.

Більшовики засуджували погроми денікінців і отаманів, використовуючи криваві ексцеси у своїй пропаганді. Вони проголошували політику захисту євреїв, і ті вбачали в них якщо не рятівників, то, принаймні, менше зло.

Як відомо, щиро засуджував погромників і Петлюра, але не міг з ними нічого вдіяти. Все залежало від людей на місцях. Наприклад, у Лубнах (лютий 1919 року) сотня петлюрівців запобігла погрому, що ось-ось мав розпочатися.

А чи завжди організовувалися на відсіч погромам самі євреї? Так, але у фарватері більшовицького проєкту. Коли Червона армія змагалася за Кременчук з силами отамана Григор’єва, вона закликала євреїв до боротьби. Першими відгукнулася молодь із сіоністських скаутських організацій “Маккабі”. Триста добровольців вступили в бій і першими зайняли резиденцію Григор’єва – Олександрію. Цей загін існував і далі.

Варто наголосити на амбівалентному сприйнятті євреїв більшовиками. Вони вітали тих, хто зрікалися коріння й ставали інтернаціоналістами. Проте, ідеалізувати ставлення більшовиків до єврейських громад у цілому не доводиться. Їх вони вважали патріархально-релігійним, націоналістичним рудиментом, який має неминуче зникнути.

Дослідник історії полтавських євреїв Михайло Гольдштейн підсумовує:

“З перемогою більшовиків настав кінець погромному руху. Водночас Радянська влада переслідувала єврейську громаду. Запроваджувалися одна за одною контрибуції, примусові роботи. З єврейських шкіл виганяли рідну мову. Заняття проводилися і по суботах (що суперечило традиційним релігійним основам – примітка наша). Націоналізували єврейську лікарню та інші установи. Єврейська община ще існувала, але вже була приречена.”

Довідково: Гольдштейн, Михайло Ісаакович. Історик. Народився в Полтаві у 1928 р. Закінчив Полтавський педагогічний інститут. Працював учителем історії в Полтаві, директором школи в Пермі. З 1993 р. на громадських засадах у Державному архіві Полтавської області досліджував історію Полтавської єврейської громади. На основі вивчених документів розробив цикл лекцій, з якими виступає перед членами Полтавського міського товариства єврейської культури. Автор низки публікацій. М. І. Гольдштейн вперше здійснив комплексне дослідження історії євреїв на Полтавщині. Автор праці “Нариси історії євреїв Полтавщини.

(Продовження буде…)

Вадим Гонтаренко, краєзнавець

Статті схожі за темою: