Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки

Земля, свобода, самоврядування. В історії України ці три поняття нероздільно поєднані. Особливо це стосується національних і соціальних процесів ХХ століття, на фундаменті яких звелася наша сучасна держава. У серії матеріалів ми розповідаємо про непростий шлях самоорганізації громад Полтавщини, зупиняючись лише на найяскравіших моментах.

Революція 1905-1907 років розбудила населення Російської імперії. Воно отримало можливість бодай проговорити свої давно тамовані бажання й зробити перші кроки до їх втілення. І, звісно, все крутилося навіколо проклятого аграрного питання. Його невирішеність гальмувала нормальний розвиток величезної і неповороткої країни.

1905 року партія соціалістів-революціонерів ініціювала створення Селянської спілки. Вона діяла на всій території Російської імперії й закликала націоналізувати землю, передавши тим, хто обробляє її власними руками.

В українських губерніях, і на Полтавщині зокрема, ця ідея потрапила на добрий ґрунт. За неї взялася політично активна інтелігенція. Вона закликала селян не лише боротися за розподіл державних, поміщицьких і монастирських земель, а й пов’язала вирішення аграрної проблеми з національними змаганнями. Полтавський історик Віктор Ревегук наводить красномовний факт: жителі Нехворощі вимагали “надати широку автономію Україні, тому що «свої місцеві особливості і місцеві потреби ми краще знаємо». Під «приговором» підписалося (поставили хрестики) 1189 неграмотних селян і декілька сот грамотних”.

Найактивніше самоорганізація селян відбувалася в Кобеляцькому, Лохвицькому та Миргородському повітах. Наприклад, на Лохвиччині селянські спілки налічували 18 тисяч осіб. Організовували їх, як правило, освічені й енергійні люди, такі як Анна Волкович чи Іван Бедро.

Свої “накази” селяни надсилали до Державної Думи – першого парламенту в Російській імперії. Як це завжди буває на хвилі революційних збурень, справедливі вимоги часто поєднувалися з радикальними закликами. Наприклад, ліквідувати поліцію й інші державні установи, не сплачувати податків. Тому, зрозуміло, влада ставилася до створення селянських спілок різко негативно. Особливо, коли вони намагалися перевести слова в дію. Хоча, власне, саме селянські спілки не давали “розгулятися” темній стихії натовпу. Вони ставали на місцях фактично органами влади.

Селянські спілки зникли, коли революція скінчилася. Їхніх найактивніших діячів покарали. Практичних успіхів вони досягти не встигли. Але посіяне зерно (“громада – велика сила”) дало значні сходи пізніше.

(Продовження буде…)

Вадим Гонтаренко, краєзнавець

Схожі статті за темою: