Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки

Тільки-но комуністична влада проголосила добровільний принцип кооперації, як кількість членів товариств і грошей побільшало. Водночас держава надавала їй пільги, Українбанк і Держбанк виділяли кредити – насамперед, на робітничі кооперативи. Шукали кооперативні товариства й власні джерела фінансування на місцях.

Щоб забезпечити кооперативну торгівлю продукцією, влада сприяла укладенню договорів із промисловими трестами. З іншого боку, вона спонукала кооператорів знижувати ціни.

Не секрет, що гегемон-пролетар у своїй державі жив на межі злиднів і багато чого не міг собі дозволити. Полтавський губернський комітет комуністичної партії вимагав усіх брати приклад з Кременчуцької робітничої кооперації, яка знизила ціни в середньому на 10% – за рахунок активних пайових кампаній та збільшення товарообороту. Так само на хорошому рахунку у влади перебував Полтавський робкооп, який входив до четвірки зразкових поряд з Горлівським, Миколаївським і Харківським.

Не краще було і з платоспроможністю визволеного трудового селянства. Наприклад, місцева влада настійно “порадила” споживчій кооперації Опішні збити націнки на свою продукцію, що становили 15-20%. І таке було не лише в Опішні, а й у інших районах Полтавщини.

Стара українська кооперація завжди знала, що, де, коли і кому продавати. Нова радянська кооперація, здається, часто тицялася як сліпе кошеня з кутка в куток. Постійна проблема – неякісні й неактуальні товари, що, природно, не мали попиту. А немає попиту – немає виторгу.

Хто завинив? А завинили згадані вище договори з трестами, за якими ті постачали і ходові товари, і те, що тоді вважалося “предметами розкоші”.

Остап Вишня в нарисі “Шлях до соціалізму” (1925) змальовує і кооперативну сільську крамницю, і її асортимент:

“На “шляху” на тім, на “соціалістичнім”, будинок, соломою вшитий, стоїть. Старенький уже будинок… А на будинку на тім літерами червоними написано:

ЧЕРЕЗ КООПЕРАЦІЮ І ОСВІТУ

ДО СОЦІАЛІЗМУ

Крамниця М-ського споживчого т-ва

Кременчуцької райспілки

От у тім будинку, де за стойкою Марина стоїть, де на полицях лежать ґудзики, шкіра, переди, коси, горшки, ситець, цукерки, крашанки, цеберки, голки, гвіздки, крем “Македон”, пряники, пшоно, крупа, а під полицями – оселедці, дьоготь, гас, ухналі, а на стінах – черезсідельники, наритники, ушивальники, супоні, – у тім, кажу, ми будинку соціалізм будуємо…

Кооперуємося ми там.

На тім “шляху” ми збираємося, закурюємо, говоримо, обговорюємо:

– Чого воно дорогувато?

– А якби отак зробити, чи не краще б воно було?”

Без крему “Македон” селяни свого життя, мабуть не уявляли…

Іноді в кооперативних крамниць був неправильний режим роботи. Центральна влада фактично віддала це питання у відання місцевої. Наприклад, у революційні свята торгувати взагалі-то забороняли (святотатство!), але, якщо дуже треба, то все-таки можна – по пів дня.

Станом на 1925 рік на території Полтавської губернії діяло 271 кооперативне товариство (забезпечувало роботою 1938 осіб) і 16758 приватних підприємств (працювало 21682 осіб). Як влада не намагалася “просувати” кооперативи, робітники могли задовольнити свої потреби в них на 50-60% (це дані відповідно Полтави й Кременчука), селяни – десь на половину менше, хоча пропаґандисти рапортували про значно вищі показники.

(Продовження буде…)

Вадим Гонтаренко, краєзнавець

Статті схожі за темою: