ГРОМАДСЬКА САМООРГАНІЗАЦІЯ НА ПОЛТАВЩИНІ: ІСТОРИЧНІ УРОКИ

Поряд із організовуюче-об’єднуючою і економічною місіями кооператори Полтавщини займалися проблемою, здавалося б, зовсім неактуальною в умовах революції, що переродилася у війну всіх проти всіх. Вони не тільки заробляли гроші, а й розвивали національну культуру та освіту. Це був, за відомим висловом Чикаленка, справжній, не показний патріотизм – “до глибини кишені”.

Полтавська спілка споживчих товариств за власні кошти підтримувала “Просвіти”, так звані народні доми, бібліотеки, допомагала театрам. Вона організувала ефективну мережу книгорозповсюдження. Українська книга, яку до революції можна було купити лише в крупних містах і то буквально в кількох крамницях, пішла в люди, в широкі маси.

Фото сайту “Педагогічний музей України”

У Полтаві, на бульварі Котляревського, працювало книготорговельне підприємство Спілки. За його зразком кооперативні книгарні виникли в інших містах губернії – Миргороді, Кременчуці тощо.

Попит на українську книгу був нечуваним. Усі наче прокинулися з довгого сну й жадібно накинулися на літературу – як історичну, так і твори класиків.

Читали, намагаючись докопатися до джерел національної ідентичності, і дорослі, і юні. Щодо юних, то Спілка на постійній основі постачала книги до навчальних закладів. Наприклад, буквар і читанка були надруковані величезними на той час накладами – по 100 тисяч примірників.

Кооператори підтримували (чи, може, краще сказати, утримували) мережу сільських шкіл. Збереглися дані – 1918 року на них було виділено 180 тисяч карбованців.

1919 року Полтавщину окупувала Добровольча армія генерала Денікіна. Він дозволяв існування українських шкіл, але відмовляв їм у державному фінансуванні. Спілка взяла  фінансування закладів на себе. Для цього вона спеціально створила Союз Української Культури. Як свідчили сучасники, матеріальний стан “своєї” освітньої сфери став кращим, ніж там, де нею опікувалася проросійська влада. Більше того, в українських школах панував дух педагогічного експерименту – вчителі шукали нових шляхів до розуму й емоцій учнів.

Спілка підтримувала не лише середню, але й вищу освіту. Кілька років вона фінансувала те утворення, на базі якого в Полтаві потім виникне педагогічний університет. Давала кошти й на функціонування Київського кооперативного університету.

Полтавський просвітницький будинок ім. М.В.Гоголя (Міський театр)

Полтавський просвітницький будинок ім. М.В.Гоголя (Міський театр). Фото сайту Суспільне Полтава

Виразна національна спрямованість усього, що робили кооператори Полтавщини була як більмо на оці й для білих, і для червоних окупантів. Друкарні, засновані Спілкою в повітах, були згодом націоналізовані. Українські школи взяли на державне фінансування, але власне українського в них залишилось небагато. А всі, хто “засвітився” у сфері культурно-просвітницької діяльності, зазнали переслідувань. Більшість – загинула.

(Продовження буде…)

Вадим Гонтаренко, краєзнавець

Схожі статті за темою: