Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки

Комуністичний режим приніс на Полтавщину ідею спільних проживання й праці. Ні, звісно, для виконання якоїсь роботи люди об’єднувалися постійно й раніше, але ці єднання мали винятково практичний зміст і відбувалися навколо отримання матеріальних прибутків.

Комуністи ж до земного додали ще й ідейний, вищий аспект. Ми не просто разом працюємо – ми живемо, як одна родина, утверджуючи принципи абсолютно нового побуту й світогляду.

Виникали комуни і в містах, і в селах, утім, зважаючи на особливості Полтавщини, можна говорити лише про останні. У 1923 році в губернії налічувалося 32 комуни. Організовували їх комуністи – ті, справжні, які ще вірили в рівність, свободу й братерство. 

Одну з них, під назвою “Червоний партизан” (село Яреськи) спалили повстанці, та згодом вона відродилася. На початку двадцятих створили комуну імені Леніна в Малій Перещепиній, однойменну – в Давидівці Полтавського повіту. Але вони були малочисельними, хирлявими, непридатними для самостійного життя, тому досить швидко вливалися до артілей (колективних господарств, тобто всім відомих у скороченні як “колгоспи”). Поряд існували набагато популярніші в селян ТСОЗи (товариства спільного обробітку землі). Про них ми ще розкажемо в наступних публікаціях.

Однак серед нелюбих народним масам комун (мовляв, одна соромота – зібралися голодранці, п’яниці й повії і влаштували будинок розпусти) були винятки. На Полтавщині існувало два цілком успішних господарства цього типу.

Здача хліба державі, Зіньків, 1934 рік. Фото сайту Полтава історична.

1924 року учасник громадянської війни Гуренко організував у Зінькові комуну “Іскра Леніна”. Влада пішла назустріч і виділила добрий кусень землі та будинок, де раніше містилося повітове земство плюс ще чимало житлових і господарських приміщень. До 1930 року кількість членів зросла з 60 до 320 осіб, які працювали на 643 га. Мала комуна 3 трактори, 3 парові молотарки, 11 сівалок. Правильний, як сказали б зараз, менеджмент, давав високі врожаї і фінансові прибутки (90 тис. карбованців на той же 1930 рік). Комунари утримували конеферми й свиноферми, розводили птицю й кролів.

“Іскра Леніна” забезпечувала своїм членам високі соціальні стандарти. Комуна мала клуб, бібліотеку, ясла, їдальню. Діяли курси, що готували фахівців для агросектора. Селян така успішність дивувала – комунари, а робити вміють! Вони приходили і приїздили до Зінькова, щоб дізнатися секрет успіху.

Ще одна комуна – випадок дуже специфічний. Болгарські комуністи-еміґранти 1924 року створили комуну імені Димитра Благоєва в Парасковіївці Полтавського повіту. Влада так само пішла їм назустріч, виділивши 184 десятини землі в колишньому поміщицькому маєтку, 20 тис. карбованців кредиту, допомогла з придбанням техніки.

Спочатку видовище було відверто комічне – 26 іноземців, які не мали зеленого поняття про сільську працю, намагалися освоїти її ази. Селяни сміялися, але допомагали. Згодом вони поповнили лави членів комуни, і 1930 року їх стало 193.

Культурна чайна, організована “Союзхлібом”, с. Семенівка, Кременчуцький район, 1931 рік. Фото сайту Полтава історична.

1931 року комуна мала механізовані молочно-товарну ферму на 100 голів, свиноферму, кілька птахоферм і майстерні. Млин і лазня обслуговували не тільки комунарів, а й мешканців Парасковіївки та сусідніх сіл. Болгари щиро вважали себе цивілізаторами, намагалися прищепити аборигенам корисні знання, відкрили хату-читальню й бібліотеку.

Обидві комуни під тиском влади були перетворені в колгоспи, перша – 1931 року, друга – 1935-го. За радянськими мірками, обидва колгоспи були успішними.

Частина болгарів після Другої світової не повернулася на батьківщину, а залишилися в селі, яке полюбили. Місцеві селяни ще довго пам’ятали одного з творців комуни – Цвятка Радойнова, котрого в Болгарії стратили як учасника протинацистського руху опору.

(Продовження буде…)

Вадим Гонтаренко, краєзнавець

Статті схожі за темою: