Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки

Восени 1929 року в УСРР почалася масова колективізація. Залежно від ставлення до неї, селян можна поділити на дві нерівні групи. Перша відзначалася різким, можна сказати, ідейним несприйняттям колгоспів, тим більше, коли тебе туди заганяють силою, віднімаючи плоди твоєї праці. Друга, менша, міркувала: якщо матимем у колгоспі більше хліба, то чому б і не приєднатися?

Але ці очікування зазвичай не виправдовувалися. Головами колгоспів часто ставали люди, непридатні до господарської та управлінської роботи. Облік і оплата праці велися як доведеться, з великими зловживаннями. Селяни, природно, були незадоволені – прогулювали, працювали за принципом “не бий лежачого” й тікали з колгоспів.

Траплялося й по-іншому, коли колгоспи очолювали розумні й досвідчені “куркулі”. Господарство вони провадили добре, але тут уже виникали класові порахунки. Бідні селяни Кременчуччини – це з донесення ОДПУ – заявляли:

“Нами керує куркуль, хіба він може бідноті бажати добра; адже ми, бідняки, раніше ходили до нього з поклонами, і тепер ми від нього залежимо, такий колгосп нам не потрібен!”

Колективізація принесла зривання столітніх устоїв, збурення, хаос і невідомість. А ще – прокльони, безсилля, опір. Щоб усе це описати, потрібно мати Шекспірів талант. Поки що ж маємо типову картину селянських настроїв і реакцій під час колективізації в повісті “Колгоспники” (1956) Леоніда Лимана – письменника-еміґранта родом з Великих Сорочинців. Дія відбувається в іншому полтавському селі – Бакумівці (в тексті не вказано району, але це та ж Миргородщина). Там організували колгосп імені німецького комуніста Ернста Тельмана. Однак автор трохи розсуває межі своєї невеликої хроніки.

ЛИМАН Леонід Іванович

“Село поділено на п’ятихатки, на чолі п’ятихатки поставлено бригадира, який веде п’ятихатку до боїв за хліб. Крім того, село поділено ще на кутки і створено ударні бригади і бригади вербувальників з жінок, які ходили до одноосібників і переконували їх подавати заяви про вступ до колгоспу”.

Ширяться чутки про кінець світу і про те, що заяви на вступ до колгоспу “антихрист збирає”. Селяни тупочуть і освистують виступ антирелігійної бригади.

“В селі Висуньському глитаї вивісили проклямацію, де закликали до відкритого виступу проти колгоспів і комуністів, за повернення глитаїв у село, за “самостійну” Україну. Під впливом контрреволюційної аґітації колгоспники почали були розбирати усуспільнений реманент і насіння. І першими серед них були жінки”.

“По дорозі від села Лютеньки до райцентру від рук класового ворога загинули невтомні борці за соціялістичну перебудову села”.

“Індуси (тобто індивідуалісти, ті, хто затято не йшли до колгоспів – примітка наша) не виконували плянів хлібоздачі, закопували хліб, нищили сільсько-господарський реманент”. Згоріла клуня з усуспільненими возами – підпалив “класовий ворог”.

“В сколективізованих господарствах справи стояли загрозливо. Хліб лежав у копах на полі, багато хліба не змолочено, буряки не копані, на працю виходить лише четверта частина працездатних колгоспників”.

“- В колгоспі ім. Тельмана прорив: ми не налагодили громадського харчування, тому люди не виходять на роботу. І коні не мають паші”.

“В колгоспі імени Тельмана майже половина наділеної землі лишилася необробленою. Найкраща земля стояла пусткою. Приїхала з району комісія. Сиволап і Яресько винуватили район, а район винуватив сільрадівський актив”.

Нагадаємо: це всього-навсього кілька сіл одного району Полтавщини. А загальні процеси – як на долоні…

(Продовження буде…)

Вадим ГОНТАРЕНКО, краєзнавець

Більше цікавого на цю тему: