Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки

Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського – єдиний острівець відносної стабільності в розбурханому революцією морі. Багато хто сприймає її як втрачений історичний шанс побудувати сильне політичне утворення на зразок Фінляндії Маннерґейма. Але завадили й зовнішні, і внутрішні обставини.

Проєкт гетьманату висунули й за допомогою німецької окупаційної влади реалізували консервативні суспільні сили, пов’язані якраз із Полтавщиною. Це Українська демократично-хліборобська партія, заснована в Лубнах, і Союз земельних власників.

Якщо про першу ми вже згадували в одній з попередніх публікацій, то про другу слід сказати детальніше. Спочатку це була загальноросійська партія, широко представлена й у Полтавській губернії. Складалася вона з небагатьох поміщиків-дворян і значно більшої кількості заможних селян. Згодом частина з них виявила виразні національні настрої. Це стосується, насамперед, двох організаторів Союзу, двох однофамільників – поміщика з Полтавщини, колишнього депутата Державної Думи Михайла Коваленка й селянина з Кременчуччини Миколи Коваленка.

Коваленко Михайло Іванович

Революційна стихія руйнувала всі підвалини нормального життя, нехтуючи правовими засадами. Згадані партії прагнули порядку й стабільності. Дати їх могла лише “сильна рука”, яка, мовляв, утихомирить протистояння між бідними й багатими, українцями та іншими національностями.

Міністр земельних справ гетьманського уряду, поміщик з-під Лубен, меценат і письменник Володимир Леонтович підготував фаховий проєкт аграрної реформи, яка б зняла основне соціальне протиріччя. Держава планувала викупити великі земельні маєтки й за допомогою Державного земельного банку розподілити їх поміж селянами. Норма – не більше 25 десятин на одне господарство. Основою економіки, за висловом історика Юрія Терещенка, мали стати “середньозаможні, самодостатні індивідуальні господарства”.

Володимир Миколайович Леонтович

Гетьман сподівався на давню, поширену, зокрема, й на Полтавщині, козацьку верству. Він офіційно відновив її спеціальним законом. Козацтво мало займатися землеробством і виконувати обов’язок із захисту Батьківщини.

Але розумним і ґрунтовним заходам не судилося здійснитися. Українська демократично-хліборобська партія не взяла на себе відповідальності за політику Скоропадського. Той самий Союз земельних власників як внутрішньо неоднорідна сила виявив становий еґоїзм і всіляко протидіяв курсу Скоропадського на задоволення інтересів середніх та дрібних власників. Більшість членів цієї партії не співчували й національній політиці гетьмана. І, власне, вони ж натиснули на Скоропадського, щоб той підписав угоду про федерацію з Росією.

Суперечки між своїми послабили єдність Української Держави і вона впала під натиском українських і російських лівих. Історичний шанс було втрачено назавжди.

(Продовження буде…)

Вадим Гонтаренко

Схожі статті за темою: