Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки

Після смерті Леніна його спадкоємці довго гризлися за владу. Нічого нового перемога “нового світу” в політичні відносини, як бачимо, не принесла. Кожен вважав себе єдиним учнем вождя і відкопував у конкурентів гріхи супроти правильної партійної лінії. Для широких мас у тому був свій позитив – завелися між собою, менше чіпатимуть нас.

Навколо Лева Троцького станом на 1926 рік сформувалася так звана ліва опозиція. Вона критикувала владу за низку, на думку опозиціонерів, хибних кроків. Наприклад, слід було нещадно боротися з приватним підприємництвом і обкладати куркулів податками, щоб ті не злилися в гармонії інтересів. Сталін та його тимчасові спільники чинили розумно: опозицію громили, але їхні радикальні гасла брали до виконання. Вони просто вибивали  в Троцького козирі з рук.

Завод Андера у Кременчуці 1913 рік. Фото сайту okrain.net.ua

Бажаючи звалити Сталіна, прибічники Троцького – зокрема, й в УСРР – шукали ґрунт для протистояння. Втім, від кого вони могли дочекатися співчуття до своїх людожерських поглядів? Від частини невдоволеного партійного апарату, студентів – романтиків революції, робітників.

У травні 1928 року анонімний партієць із Кременчука надіслав опозиціонерам листа –  одне з багатьох свідчень незадоволеності владою на місцях і симпатій до примарної альтернативи. Наводимо його в перекладі з російської та зі скороченнями:

“…Кременчук, як ти знаєш, це невелике, але промислове місто. “Родзинкою” промисловості в нас є Крюківські вагонні майстерні. Ці майстерні мають славне революційне минуле. Вони ще до Жовтня були базою більшовицької партії і висунули зі своїх лав не один десяток хороших революціонерів. У важкі роки голоду робітники за нікчемний пайок підтримували зруйнований транспорт. Однак тепер, завдяки загальній неправильній лінії нашої партії, становище в майстернях починає змінюватися. Найкращим барометром, наскільки класово витримана лінія партії, є ставлення до неї робітничого класу. І ставлення в даний момент показує, що на партію тиснуть якісь чужі робітничому класу і революції сили.

Факти – вони короткі й ясні.

Під час останнього призову з 3000 робітників у партію увійшло лише 12 чол., з яких добра половина була б відхилена, якби не ударна кампанія. З 12 чол. – 6 комсомольців.

За 6 місяців після Жовтневого призову цей найбільший партколектив не збільшився на жодну людину. Над цими двома фактами – слід задуматися. Їх не затушують жодні статті у “Правді”.

У майстернях було вирішено здійснити реформу зарплати, яка дала зниження на 2-3 розряди і це вирішено провести під соусом підтягування зарплати відсталих груп. Коли це пистання постало на загальних зборах робітників, то реформа провалилася величезною більшістю, причому в дебатах виступали проти реформи як безпартійні, так і робітники-партійці. Робітники обурені були тим, що їх хотіли обдурити цією реформою та в доповіді жодним словом не обмовилися про поголовне зниження зарплати. Тому виступи були дуже різкими. Після цього зборів було скликано АКТИВ осередку, де поставлено питання про неприпустиму поведінку партійців на зборах робітників. Коли було запропоновано резолюцію, яка засуджує поведінку партійців на зборах, вона провалилася. Тоді скликаються загальні збори осередку, куди рушили всі сили апарату. Приїжджає секретар Окружкому (окружного комітету Комуністичної партії – авт. ), голова КК (контрольної комісії – авт.) з цілим почтом апаратників, причому партійців беруть провокацією про якийсь уявний “страйковий комітет”, про зв’язок опозиційної групи в майстернях з білогвардійцями тощо. І незважаючи на це, партколектив провалив реформу і пропозицію, спрямовану проти партійців, які виступали на робітничих зборах. Незважаючи на це, робітникам заявили, що реформу буде проведено. У зв’язку з цим починають прокидатися і деякі хворобливі явища. Наприклад, коли проти опозиціонерів повели кампанію, в якій особливу участь взяла агітгрупа ЦК КПУ, яка спеціально виділена в майстерні, пускали в хід розмову про те, що опозиція організує другу партію, але робітники відповідали: “Нехай організує і тоді побачимо, яка партія справді за робітничий клас, бо ця партія починає не нашу лінію гнути”. Такі неприємні нотки починають звучати в устах робітників досить часто і сигналізують про відрив і скочування партії з класових рейок”.

Будівельники на лісах Будинку Кременчуцького окрвиконкому 1927 рік. Фото сайту okrain.net.ua

Кременчуцькі пролетарі не боялися організовано виступати проти несправедливості. І нічого їм за це не було – з робітниками партія намагалася обходитися обережно взагалі, та й часи ще були порівняно вегетаріанські. Але в 1937-1938 роках учасників троцькістської опозиції – реальних чи уявних – Сталін карав без жалю.

(Продовження буде…)

Вадим Гонтаренко, краєзнавець

Схожі за темою статті: