Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки

1930-і роки – період суспільної параної, коли комуністична влада, порушуючи закони, оголошувала громадян ворогами народу, а народ – принаймні, публічно – цих ворогів викривав і проклинав. Полтавщина, звичайно, не стала винятком. Зупинимося на кількох яскравих фактах.

У серпні 1936 року “виявили”, за тодішньою термінологією, “класово-ворожих елементів” серед колективу Полтавської фабрики термометрів. Вони нібито здійснювали шкідницьку діяльність, результат якої – “масовий брак продукції, зрив виконання промфінплану, переслідування й ігнорування радянських фахівців, замінюючи їх фахівцями з-за кордону, як з’ясовується фашистами”.

Фото сайту Oleg Dubyna

Того ж року звинувачення впали на керівництво Полтавського педагогічного інституту, де, мовляв, “протягом довгого часу націоналістично-фашистська група студентів по вказівках контрреволюційно-українського націоналістичного підпілля провадила контрреволюційну роботу серед студентської молоді, розповсюджуючи націоналістичну літературу серед студентів, влаштовуючи «вечірки» і т. д. Один з керівників цієї контрреволюційної групи студент Миколенко в доповіді на літературному та мовному гуртку протаскував націоналістичні ідеї. Щоб краще маскувати свою контрреволюційну роботу, він завжди кричав про боротьбу з націоналізмом”.

Миколенка НКВС заарештувало, директора Івана Онісіна суворо попередили, наказали замінити керівників партійної та комсомольської організацій інституту. Він змушений був “вичистити” з нього 40 студентів та співробітників. Не допомогло – звільнили й Онісіна, арештували, заслали й згубили в Магадані.

Його прізвище фігурувало в справі, пов’язаній з неправдивими звинуваченням інших освітян – директора Полтавського сільськогосподарського інституту Івана Сердюка та заступника директора Полтавської фельдшерської школи Івана Бабері (грудень 1937 року). Чекісти вигадали, ніби обидва належали до “контрреволюційної повстанської фашистської організації”. Причому, Сердюк вважався більшим ворогом – адже саме він за завданням “центру” залучив до організації ще низку освітян – і не рядових, а з начальства.

Фото сайту Oleg Dubyna

“Контрреволюційна агітація” Бабері полягала в тому, що він говорив:

“Україну прибрали до рук, настав повний централізм, що диктує Москва, те тут і виконують, з України вивозять усе багатство для Москви й інших міст Росії, а у нас на Україні немає нічого.

Радянський Союз тільки на папері, а насправді це є та ж сама єдина неділима Росія, котрою керував Микола ІІ, а зараз керує Сталін”.

Полтавський інститут народної освіти, 1920-ті роки. Фото сайту Останній бастіон

(Продовження буде…)

Вадим ГОНТАРЕНКО, краєзнавець

Продовжуючи тему: