Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки

Минулого разу ми говорили про масову й цілеспрямовану підтримку освіти й культури кооператорами Полтавщини. А це означає, що вже було що підтримувати.

Революція 1917 року – час стихійної самоорганізації й віри в майбутнє. Вона вдихнула нове життя в “Просвіти”, які й стали промотором “лагідної” українізації. На хвилі революції “Просвіти” росли як гриби після дощу – це була відповідь на суспільний запит пробудженого народу, який хотів малого – бути собою на своїй землі. Всього історики на території губернії натоді налічують 363 товариств.

Фото сайту Зміст

“Просвіти” – це не лише концерти, театральні вистави, громадські читальні, хоч тоді й вони мали важливе значення.

Культурні товариства “за інтересами” стали – і в тих умовах не могли не стати – політичним чинником.

Вони складали базовий електорат українських соціалістичних партій. Останні разом з місцевою “Просвітою” ще навесні 1917 року скликали Український з’їзд Полтавщини, що підтримав Центральну Раду. Влітку того ж року земства поповнилися членами “Просвіт”, котрі фактично перетворили їх із “ощерусских” в українські.

Саме “Просвіта” закликала симпатиків збирати гроші на утримання тієї ж Центральної Ради, і люди на заклик охоче відгукнулися. Наприклад, історик Віктор Ревегук наводить такий факт: селяни Тишків Лубенського повіту добровільно обклали себе податком у розмірі 10 копійок з кожної десятини землі та по 3 карбованці з власників крамниць.

“Просвіта” створювала мережу середньої освіти, надаючи їй національного забарвлення. Зусиллями багатьох людей, але під маркою товариства (голова – Олекса Левитський) 1918 року в Полтаві відкрито історико-філологічний та математично-природничий факультети українського університету. Покладалися на самих себе, бо губернський представник Скоропадського – “малорос” Нога – всіляко вставляв палиці в колеса.

Олекса Левитський

Навіть якщо припустити, що це було суто місцеве тертя, ставлення демократичних “Просвіт” до “панського” режиму гетьмана важко назвати компліментарним. А от підтримка українських соціалістів за умовчанням тривала і в часи ефемерного правління Директорії. Тому і денікінці, і більшовики справедливо вважали просвітян своїми ворогами.

Однак більшовики відразу не могли заборонити роботу “Просвіт” через надто великий авторитет у населення. Були спроби співіснування і перебудови організацій. На загальних зборах товариства “Просвіта”, що відбулися 24 жовтня 1920 року в Полтаві, інструктор-організатор Полтавського відділу народної освіти Мартін заявив:

“Ті “Просвіти”, що існували раніше, були цілком аполітичними, а, головне, по більшості шовіністичними. Тепер, коли радянська держава бере “Просвіти” на своє утримання, ми будуємо нову культуру, культуру пролетарську; коли ви не зможете цього робити, то знайдуться інші, що з новими силами будуть проводити пролетарську культуру”.

Останні протоколи зборів полтавської губернської “Просвіти” датовані 1921 роком. Наступного року під тиском нової влади вона була змушена припинити свою діяльність. На її активних діячів згодом чекали арешти, розстріли й табори.

(Продовження буде…)

Вадим Гонтаренко, краєзнавець