ГРОМАДСЬКА САМООРГАНІЗАЦІЯ НА ПОЛТАВЩИНІ: ІСТОРИЧНІ УРОКИ

Активна діяльність кооператорів Полтавщини в кривавих 1918-1921 роках може здивувати. Але, з погляду економіки, життя – це виникнення нових потреб і їх задоволення. І відбувався цей процес навіть під час війни, постійних змін влади й невпевненості в майбутньому.

Кількість зайнятих у кооперації станом на 1919 рік сягнула 1,6 мільйони осіб. Самоорганізувалася половина населення губернії!

Полтавська спілка споживчих товариств, про яку ми згадували минулого разу, працювала скрізь. У кожному повіті існували або самостійні організації, що входили до складу Спілки, або утворені нею філії. Пайовий капітал Спілки спільно з відділами складав 1,4 мільйони карбованців.

Спілка охоплювала сфери торгівлі, виробництва товарів, капітального будівництва, заготівлі сільськогосподарської продукції, культури. Найбільші суми давав товарооборот мануфактури (тканини) та бакалії.

Дослідник Мирослав Ашман пише:

“Спілка купувала товари на Катеринославщині, Київщині, в Баку та інших містах; відкрила свої агентства для закупівлі товарів у Києві, Харкові, Ростові, Феодосії. Більшість товарів доводилося купувати у приватних торговців… На ринках Полтавщини Спілка купувала сільськогосподарські продукти, тютюнові вироби, галантерею, полотно, кустарні гребінці; на Київському (Київ, Гомель) — шкіряний крам і книжки; Катеринославському—дахове залізо та інші залізні вироби; Петроградському—папір; Воронезькому — соняшникову олію; Бакинському — нафтові продукти, садовину, мигдаль; у Новозибкові — сірники, лляні й дерев’яні вироби. Протягом першої половини 1918р. Спілка одержала від Губхарчкому близько 100 вагонів різного краму, переважно мануфактури з Росії.

…Станом на 15 травня 1920 р. Губернська споживспілка мала 46 власних промислових підприємств, в тому числі механічно-ливарний і два шкіряних заводи; фабрики: махоркову, кави і чаю (дві); майстерні: ливарно-слюсарну, столярні (чотири), слюсарні (дві), гончарні (дві), керамічну, ткацьку, шорну, дитячих іграшок та ін.; підприємства для виробництва ковбас, мила, фарби (два) та ін.; друкарні (три)”.

А в середині 1920 року Спілка за ініціативи її невтомного очільника Дмитра Шульги навіть випустила… власні гроші. На папері з водяними знаками надрукували облігації, за посередництвом яких постачали селу товари: ту ж мануфактуру, вагони цукру (як можна легко здогадатися, з нього гнали самогон – найходовішу валюту), різні залізні вироби. Селянам сподобалося, більшовикам – ні, бо ця зухвала ініціатива підривала їхню кволу на той час фінансову систему.

Більшовики тверезо оцінили і чудовий менеджмент Спілки, і чужий для них дух громадської та приватної ініціативи. Вони перетворили організацію на Губернську спілку споживчих товариств, філії ліквідували, а 15 кооперативних підприємств націоналізували. Керівники Спілки – Дмитро Шульга, Кость Божко, Кость Хохліч – незабаром були репресовані.

“Народна” влада встановила над народною – без усяких лапок – полтавською кооперацією контроль, який триватиме майже сімдесят років.

(Продовження буде…)

Вадим Гонтаренко, краєзнавець

Статті схожі за темою: