Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки

Під час “корінного перелому” на Полтавщині виникла підпільна організація “Штаб Війська Українського”. Її метою було підняти антибільшовицьке повстання й відновити УНР.

Організація виникла в селі Бугаївка на Кременчуччині у вересні 1929 року. Ідея створення належала Миколі Масличу та Мефодію Мальку. Перший – колишній меншовик, колишній революційний матрос, колишній прихильник “білого” генерала Корнілова, колишній голова Мозоліївського волосного виконавчого комітету, колишній член ТСОЗу, який став одноосібником, вліз у борги і був зарахований радянською владою до куркулів. Другий – вояк армії УНР, що емігрував і потім повернувся додому і господарство якого, подібно до однодумця, розорили високі податки.

Покликавши до гурту ще кількох ветеранів, підпільники виробили політичну програму, змішавши в ній елементи соціалізму й капіталізму. Планували повернути приватну власність на землю, однак, зберігши її розподіл, здійснений більшовиками, що, згодьмося, було визнанням справедливості того розподілу. Селянство фактично отримувало право формувати органи влади. Стратегічна промисловість мала залишитися в руках держави. Хотіли також вільних профспілок і вільної торгівлі. У масштабі  міжнародному бугаївські політики збиралися сплатити частину зовнішнього боргу Російської імперії.

Зацитуємо дослідника Віктора Ревегука:

“Робота із залучення нових членів до повстанської організації проводилася головним чином під час ярмарків, на базарах та інших масових зібраннях селян через родичів і знайомих шляхом проведення індивідуальних бесід. Від поширення листівок серед населення вирішили відмовитися, позаяк чекісти через них могли вийти на слід організації. Побоюючись провалу, агітацію не проводили серед населення міст. Під час агітацій ставку робили на селянина-середняка, який не хоче йти до колгоспу, а тероризований і гнаний владою куркуль, вважали керівники організації, всього боїться і вже не є реальною силою на селі. Рекомендувалося також обмежити контакти з молоддю, яка частково вже була заражена комуністичною ідеологією, новою радянською інтелігенцією і «продажними попами» Російської православної церкви, які могли бути «сексотами» ДПУ. Для зв’язку між собою учасники підпілля користувалися паролем «Гармата».

На кінець 1929 р. «Штаб Війська Українського» уже мав свої осередки у 13 населених пунктах Глобинського, Градизького, Жовнинського і Семенівського районів Кременчуцького округу. Почали налагоджуватися зв’язки з Полтавським і Шевченківським округами”.

Зображення ілюстративне

Крім того, планували вийти на закордонні залишки УНР у Парижі й Польщі. Таємно формували полки, що мали “обрости” людом і перетворитись на три дивізії.

Повстання, дату якого призначили не пізніше жнив 1930 року (щоб не дати владі вивезти хліб), мало охопити всю територію УСРР, почавши з Кременчуцької, Полтавської й Черкаської округ. Зброї не було, тому першочергово передбачали напасти на залоги Червоної армії і відділи міліції, щоб її здобути. Кременчук хотіли взяти хитрістю – підпалити передмістя, відволікши тим самим увагу. А потім – неодмінне “Захід нам допоможе”.

З великих планів нічого не вийшло й не могло вийти. Сексоти доносили політичній поліції усе, що знали, ще й досипали своїми фантазіями зверху. У ніч з 21 на 22 січня 1930 року чекісти провели операцію “Тризуб”. В результаті затримали 102 особи, потім долучили ще чотирьох.

Слідство в Кременчуці тривало два місяці. Його тримав на особистому контролі очільник місцевого управління ДПУ Лей. Він намагався “пришити” діяльність “Штабу” до масштабної владної провокації – процесу Спілки Визволення України, але це йому не вдалося.

Навесні 1930 року в тодішній столиці УСРР Харкові справу “Штабу” розглядала так звана “трійка”. 27 підпільників на чолі з Масличем розстріляли в Кременчуці. Решту позбавили волі на різні строки, чотирьох виправдали.

(Продовження буде…)

Вадим ГОНТАРЕНКО, краєзнавець

Продовжуючи тему: