Освіта
Згадуємо вступні іспити в старі часи з хвилюванням і ностальгією, розуміючи, що й раніше все було непросто. Так і ми зіштовхувалися з явною несправедливістю, коли слабші проходили, а ти ні, бо в них або направлення, або занесений хабар. Те саме з місцями бюджетними й платними – хто ж не хотів на перші…
Але спостерігаючи те, як вступають зараз наші діти, зринають почуття і сильніші, і набагато песимістичніші. Причому, не тільки в нас, батьків, а і в представників закладів освіти.
Дефіцит абітурієнтів, особливо юнаків, катастрофічний. Причини ми знаємо, я не раз про них писала і тепер їх хоч трохи ушляхетнити, прикрити ганчірочкою ніяк не виходить. Навіть якщо абстрагуватися від долі держави і нації, спустившись нижче, бачимо, як це боляче б’є по університетах. У столиці, звісно, ще не так, але в нас, на рівні області, деякі стають на межу виживання. Звісно, вони будуть смикатися, провертати якісь зовні допустимі заходи для штучного наповнення місць, але, але, але… Особливо боляче за аграрну сферу, де чоловіки потрібні понад усе.
Батьки невдоволені складними коефіцієнтами в розрахунках, за якими беруть чи не беруть на бюджет. Є відчуття несправедливості, є й відчуття, що в цій складності легше “нахімічити”, коли в тому виникне потреба.
Заяви на бюджетні місця обмежили, а якщо ти від них відмовляєшся, втрачаєш право отримати державні гранти на контрактне навчання. Тобто, держава в “свинячий голос” почала проводити, в принципі, правильну політику формування потрібних їй спеціальностей. Тільки зараз це для батьків має вигляд, ну, скажімо, ось який: три коштовні сервізи без жалю розбили вшент, а тепер до емальованого кухля міцно причепили ланцюг, щоб ніхто не вкрав і щоб довжини вистачало лише он до того відра з застояною, давно не міняною водою.
До речі, про воду. Наші надзвичайно мудрі чиновники вигадали складати НМТ без перерви. А оскільки оголошують постійні повітряні тривоги, то складання розтягується на довгі години. Хлопці й дівчата не можуть ні води випити, ні бутерброд з’їсти. Що ж, так з ними й треба, хай відразу усвідомлюють, у якій державі живуть – тут людина ніхто, тут людина витратний матеріал.
А вступники… Є серед них різні, як і раніше були: інертні й енергійні, талановиті й посередні. Але і вони, і їхні батьки, і їхні майбутні викладачі хочуть одного: спокою, передбачуваності і віри в мирний завтрашній день.
Оксана КОШЕЛЕНКО