🖋 Нові безглузді посади в напівпорожніх школах. Частина I

Освіта

(Позиція редакції може не збігатися з думкою автора)

_{Ще у вересні 2024 року Міністерство освіти сповістило всіх нас про свою епохальну ініціативу, а саме запровадження в школах посади кар’єрних радників. І ось, у липні 2026 року вже є проєкт наказу, який вносить зміни в штатні розписи навчальних закладів.}

_{І в документі передбачено не одну згадану посаду, а ще кілька, без яких, очевидно, освіта України неминуче загине. Напевне, й дітей у школах автоматично побільшає…}

_{Отже, перші — це}_{кар’єрні}_{радники. Спеціально навчені (коли, де і ким?) фахівці, які допомагатимуть дітям зрозуміти, куди б вони хотіли піти навчатися і яку роботу б хотіли отримати. Держава ніби каже всім нам: гляньте-но, як я стривожена нестачею людей в реальному секторі, оцініть, як я дбаю про виправлення ситуації.}

_{Все це, хотіла сказати “дешева”, але ж ні, дорога показуха. Якщо дитина має яскраво виражений талант до математики чи до літератури, вона буде чи, принаймні, спробує навчатися далі в університеті. Наявність таланту розуміє і сама дитина, і батьки, і вчителі. Всі ж знають: о, Толя задачі із зірочкою як горіхи лускає, а Рома такі твори пише, що хоч зразу в друк. Навіщо тут ще якісь радники?}

_{Якщо ж дитина не має яскраво вираженого таланту (принаймні, поки що), то тут останнє слово за батьками, точніше, за їхніми фінансовими спроможностями. І, до речі, за державою, яка має піклуватися про те, щоб батьки не стогнали від непомірних податків і не згортали свої дрібні й середні бізнеси.}

_{Навіть якщо радник буде людиною адекватною, він радитиме (буде змушений радити!) учням те, що йому спустять з Міністерства освіти: сьогодні всі біжимо в агрономи, завтра всі біжимо в сантехніки. А якщо дитина не хоче? І батьки не хочуть? А показники “залучення” до “актуальної сфери” нагору треба давати регулярно, тому буде елементарне психологічне насильство над підлітками, ламання їх через коліно. Вони вільнолюбні, особисті межі бережуть, і цього не пробачать, зненавидять і школу, й мачуху-державу.}

_{Може, іноді це й не помітно за розмахом загального варварства, але живемо все-таки в добу діджиталізації. І наші діти, не вибуваючи з інфопростору, краще за нас знають, де можна заробити грошей чи то розумом, чи то посидючістю, чи то фізичною працею. Швидше вони нам роботу знайдуть (тут чи за кордоном), ніж ми їм і собі разом з купою кар}_‘_{єрних радників.}

_{Тому ця посада абсолютно зайва. Її функції, і то в розумно обмеженому варіанті, можуть виконувати (як і виконували до цього багато десятиліть) класні керівники. Це витрачання батьківських податків на чергову безглузду псевдоновацію. Краще б підняли зарплати вчителям чи купили сучасне обладнання для кабінетів фізики й хімії — ефектні досліди куди дужче зацікавили б учнів точними й природничими науками, ніж потужні слова про не менш потужні виклики сучасності.}

_{Потрібність інших запланованих посад розгляну наступного разу. З ними не ліпше…}