ГРОМАДСЬКА САМООРГАНІЗАЦІЯ НА ПОЛТАВЩИНІ: ІСТОРИЧНІ УРОКИ

У Російській імперії активна молодь ставала до лав скаутських організацій. Вони прийшли з Англії і, як відомо, займалися спортивним вишколом підлітків. Під час революції рух “націоналізувався”. Скоропадський віддав наказ про створення скаутських організацій при школах. Ідею підтримав і антипод гетьмана – Петлюра.

Звичайно, наївно припускати, ніби державні мужі просто дбали про те, чим би зайняти хлопців (та іноді й дівчат). Фактично відбувалася “допризовна підготовка”, щоби потім зі скаутів було легше зробити вояків. Та й навіть ще не ставши солдатами, юнаки під час громадянської війни виконували розвідувальні функції.

Більшовики негативно ставилися до самоорганізації молоді на ідейно чужій основі. Комуністи бажали поставити її під свій суворий контроль і максимально політизувати. На початку 1920-х років вони розпустили скаутські організації, створивши замість них піонерські.

Влада не відразу зупинилася на певному варіанті. Деякі місцеві організації, зокрема, в Кременчуці, ще певний час зберігали старі скаутські принципи. До речі, піонерські заклик і відповідь, відомі всім, хто жив у СРСР: “Будь готовий!” – “Завжди готовий!” – це спадщина саме скаутів.

Спочатку – до 1924 року – підліткова організація називалася “Юний Спартак”. Її “українські” члени навіть билися потім зі “справжніми” піонерами – внутрішньовидова боротьба завжди запекліша, ніж між різними видами.

Піонерські організації двадцятих років – це феномен суто міський, і тому в контексті Полтавщини як про центри поширення можна говорити про той же Кременчук, Полтаву, Лубни. Гуртування могло щиро подобатися міським дітям і багато в чому зберігало засади добровільності, бо ще не перетворилося на тупу зобов’язалівку, коли піонером ставали всі, крім зовсім уже викінчених двійочників. Особливо прищеплювалося воно в дитячих будинках, даючи сиротам відчути свою важливість і не знаходячи опору дорослих з причини відсутності останніх. І це питання делікатне, бо така практика відразу ж народжує асоціації з вихованням яничарів у Османській імперії.

У селах піонери ентузіазму не викликали: діти там завжди мали роботу, можливість загартуватися і відпочити на природі. А хода під барабан і клятви у вірності владі не віталися в принципі. Як покажуть події колективізації, коли більшовики використовували піонерів у цькуванні односельців, подібне ставлення себе цілком виправдало.

Уродженець Лубенщини Василь Барка у відомому романі “Жовтий князь” подав епізод, з якого постає сумна еволюція строкатого піонерського руху на кінець двадцятих:

“Ланка піонерів-школярів, як настроєний хор, під орудою партійця, затинає:

— Куркуль, віддай хліб!

Сусід, стоячи на порозі, спокійно відказує:

— Дітки, беріть хліб, як вам треба…

— Віддай хліб, ти — есплутатор!

Вивчені недоладно, скалічили слово; а сусід відповідає в тон:

— Який я есплутатор? То — хтось другий: навча неправди і так робить. А я від землі. Дивіться на мої руки: сі в мозолях, і дивіться на чиїсь…

Піонери зирнули на руки диригента-партійця, м’які, як балабушки, але він помигонув грізним знаком — знов кричати.

— Віддай ключі, куркуль!

— Ось вони! — мирно відповідає сусід.— Раз вам треба, дітки, беріть! Хіба не даю?

Керівник докинув найособливіший сигнал,— тоді хор репетує, щоб на весь куток віддалося луною:

— Куркуль!”

Діти стали сліпим знаряддям у пухких і кривавих руках більшовицької влади. Найменша свобода в піонерських лавах була виключена.

(Продовження буде…)

Вадим Гонтаренко, краєзнавець

Статті схожі за темою: