Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки

Третьою формою сільськогосподарських колективних об`єднань були артілі. На Полтавщині (дані 1923 року) їх налічувалося 212 штук, і це, як бачимо, більше, ніж комун і ТСОЗів.

Типовий статут трудової сільськогосподарської артілі, затверджений 1924 року Наркомземом УСРР, так визначав мету її створення: щоб індивідуальну форму відрубно-родинного господарювання заступити колективною, підвищити якість цього господарювання і забезпечити тим “гідне людини матеріальне існування та розумовий розвиток”. Цікавий нюанс: “Хоч метою артілі є повне об’єднання робочої сили та засобів своїх членів, одначе, поруч з тим, може допускатися: ведення членами артілі індивідуальних (окремих власних) господарств на такий строк і у таких розмірах, щоби не гальмувалось ведення артільного господарства”.

Селяни слухають промову про переваги колгоспного життя. 1930 р.
Фото сайту НА УРОК

Від ТСОЗів артілі відрізнялися рівнем усуспільнення. Якщо члени перших віддавали в загальне користування тільки землю, то других – і худобу з усім реманентом. Прибуток розподілявся гуртом і залежно від кількості днів, коли той чи інший член працював.

Звичайно, кожен сільськогосподарський кооператив мав свої особливості, але загалом алгоритм їхнього розвитку схожий: сходяться кілька сімей, допомагає держава, при правильному господарюванні є що їсти і що продати. Артіль “Нове поле” в Семенівці об’єднувала 8 родин, мала 43 га землі, отримала від держави трактор “Фордзон”. В артілі “Лісна Забрідчанська” (Новосанжарщина) в найкращі часи було 15 родин і 95,9 десятин, так само вони за державні кошти купили трактор. “Надія” (Лютенські Будища на Зіньківщині) налічувала 39 членів, землі – 47,8 десятин.

Остап Вишня в фейлетоні “У колехтиви!” (збірка “Лицем до села”, 1926) пише про “хутір, що ним колись володів поміщик Везметинів, а тепер ним володіє “Друга федоровська трудова артіль ім. Леніна” (село Куп’євате на Глобинщині):

“15 січня 1922 року заснувалися…

Вісімнадцять родин…

Сто душ їдців…

140 десятин із садибою…

115 десятин орної…

Шестипільна сівозміна….

Потекло оповідання, як було тяжко, як стало легше і як буде гарно, бо на ноги стали, бо твердо стануть, бо пшениці як море, бо жито як ліс, бо кукурудза як гвардія, бо беруть в оренду млин, бо привели в порядок два прекрасних садки, бо заводять голландський скот, бо мають трактора “фордзона” на 20 сил, бо хрюкають тридцятеро йоркширів, бо на цю зиму школу засновують, бо пустили в ставок риби, бо… бо… бо…

…— Будинки зруйновані — от лихо наше… Ставимо, як бачите, мазанки, бо житлові умови неважні… Будинок панський одремонтувати хочемо, так отого, що й ви знаєте, не хапає… Буде… Як там років зо три, як оцей рік, — буде й будинок, буде й зсипище, все буде! Не падаємо духом…

— …На комуну перейдемо. Як тільки помешкання полагодимо — так на комуну. А поки що артіллю…

…Газети є. Книгозбірня є. Шеф є: перша махорочна фабрика.

… — Ходімте, покажу вам наше поле. У нас тепер тридцять шість десятин пару, вісімнадцять десятин окопних (пропашних), вісімнадцять десятин ярої пшениці, тридцять три десятини озимини (жито й пшениця), п’ять десятин репродукційних культур (на насіння) — овес, ячмінь, просо, суданка і т. ін.; п’ять десятин ячменю… Думаємо, що тисяч із сім пудів зернових культур буде…”

Зазначимо, що на комуну хитрі селяни так і не перейшли, навіть коли полагодили помешкання. А говорили – так у таких випадках завжди говориться те, що від тебе хочуть почути…

Приклад успішної артілі – “Культура” (село Ковалівка поблизу Полтави), де спочатку було 6 господарств і всього-навсього 22 десятини землі. Але 1925 року до них доєдналися члени колишньої комуни імені Леніна з Давидівки – тепер господарств стало вже 16. Так само отримали трактор, працювали, потроху виходили на нормальний рівень урожаїв. У 1928 році артіль уже мала 115,3 десятин землі. Тримали 189 голів свиней, у власній майстерні виробляли будівельні матеріали – користувалися самі, збували селянам. Діяла й ковальсько-слюсарна майстерня, а також олійниця й млин.

Селяни риболовецької артілі с. Вовниги з виловом риби, пійманої після пуску Дніпрогеса. 1932р. Фото сайту Вікіпедія

Ніби виправдовуючи свою назву, “Культура” мала не лише бібліотеку, а й цілий кінотеатр, до якого запрошували всіх бажаючих селян. 1928 року за кошти артілі (а неподільні фонди натоді становили 7 тисяч 172 карбованці) почали будувати восьмирічну школу.

Держава всіляко підтримувала артілі. І доки панував принцип добровільності, охочі об’єднуватися завжди знаходилися. Але на межі 1920-30-х років почалася примусова колективізація – зовсім інша історія, про яку ми розкажемо пізніше.

(Продовження буде…)

Вадим ГОНТАРЕНКО, краєзнавець

Статті схожі за темою: