Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки

Окремі ТСОзи, артілі й комуни, як ми знаємо, могли придбати трактора й іншу техніку для обробітку землі. Але крім них у селах Полтавщини 1920-х років утворювалися й спеціальні кооперативи – машинно-тракторні товариства.

Фото НТУ “ХПІ”

По-перше, так було легше придбати сучасну техніку – держава в кредитуванні першочергово сприяла саме колективам, а не одноосібникам. По-друге, трактор і призначений для роботи на значних суцільних ділянках землі, а не на приватному малоземеллі й черезсмужжі.  Таким чином, вигоду отримували і селяни, які могли вже не рвати жил, і влада, яка була зацікавлена в згуртуванні, колективізації селян – тут остання якраз і відбувалася органічно та ще й у ногу з веліннями прогресу.

Станом на середину двадцятих років на Полтавщині існувало 33 машинно-тракторні товариства з 741 господарством – третє, і то з великим відривом, місце після Маріупольської і Луганської округ. Надалі кількість МТТ зросте втричі.

Назвемо лише деякі з них. Це “Згода” в Манжелії, “Жовтень” у Федорівці, “Свобода” в Нехворощі. 12 бідняцьких господарств увійшли до “машинового” товариства в Зубівці на Миргородщині. У Козельщині – десять. Були свої товариства в Будницькому й Байраці (поблизу Мачух).

Фото НТУ “ХПІ”

Типовий приклад – МТТ в Оболоні. Ініціювали його створення 9 осіб, причому 5 з них входили на той час до комітету незаможних селян. Це, до речі, не дуже характерний штрих, адже більшість членів МТТ складали середняки. Члени вносили пай у розмірі 50 карбованців. Що вони мали? Трактор, молотарку, кілька плугів та борін. Трактором орали землю й приводили в рух молотарку. Чистого прибутку товариство отримувало 390 карбованців на рік.

Фото НТУ “ХПІ”

Умовою придбання трактора була норма оброблюваної землі – від 100 до 150 десятин. Проте, на практиці вона часто ігнорувалася.

Але існувала проблема. Своїх тракторів у двадцятих роках катастрофічно не вистачало. Керівництво УСРР створило спеціальний Тракторовий комітет. Він займався обліком і ремонтом машин, їх закупівлею і розподілом, державним кредитуванням колективних об’єднань.

Дослідники Олександр Кривоконь і Віктор Козоріз пишуть про ситуацію в 1925 році:

“Комітет констатував, що селянство УСРР охоплене надзвичайно сильним бажанням придбати трактори для свого господарства і упродовж найближчих років для задоволення цього попиту потрібно буде 75 тис. тракторів. У той час в УСРР нараховувалось лише 4% від цієї кількості, тобто один трактор припадав на 1 тис. 696 господарств. Тому в 1926 р. планували завезти у країну ще 6000 тракторів, переважно марки «Фордзон»”.

За кордоном трактори купували Наркомзовнішторги СРСР і УСРР, Укрдержторг, акціонерні товариства «Село-Техніка» та «Сільський господар», створене у 1924 р. американо-радянське торгівельне товариство «АМТОРГ». Цікаво, що союзним республікам виділяли певну кількість ліцензій для самостійної закупівлі. Наприклад, у 1924–1925 рр. УСРР видали ліцензії на імпорт 700 тракторів. Купували переважно в американців і німців. Один трактор коштував 1 тисячу 600 карбованців.

Тракторизація набула такого розмаху, що вимагала корекції. Селяни постворювали МТТ, купили трактори, але більшість з них “гуляли”, не використовувалися, як кажуть, на всі сто, а іншим – не вистачало.

Тому в 1927-28 роках незадоволена влада-кредитодавець перереєструвала й укрупнила машинно-тракторні товариства, а 1929 року реорганізувала їх в ТСОЗи та артілі. Специфіка скасовувалася.

Почалася насильницька колективізація і ще ширша механізація. Трактори лише посилили своє значення, люди ж фактично перетворилися на додаток до них.

(Продовження буде…)

Вадим ГОНТАРЕНКО, краєзнавець

Статті схожі за темою: