Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки

Українське село 1920-х років, здавалося, повірило в нормальне життя навіть за більшовиків. Але економічна політика останніх цю віру постійно вбивала.

Дослідниця Ганна Капустян зазначає:

“В цей час селянство, по суті, залишалось єдиним  соціальним  прошарком, котрий  намагався більш-менш рішуче відстояти власні інтереси перед репресивною наругою. Селянський опір не був настільки ефективним,  щоб остаточно не допустити утвердження тоталітарної системи. Пасивний опір селян був більш прихованим і більш тривалим, його можна порівняти з силою морського прибою. Консерватизм селянської психології найбільш рельєфно проявився в ході так званого “пасивного опору”, серед засобів якого посилювались традиційні механізми комунікації (чутки, тлумачення). Як інше вираження цього процесу  –  певне наростання анархістських тенденцій, замикання селян у вузькому колі місцевих інтересів, ігнорування елементарних вимог держави (самочинні репресії, приховування посівів, несплата податків, самогоноваріння і т.п.)”.

Фото сайту Локальна історія

Чим же найбільше були незадоволені селяни?

1. Низькими офіційно встановленими цінами на зібране зерно й високими цінами на промислові товари. Селянам пропонували продавати хліб за півціни, але віднімали можливість придбати необхідне: “Знову паразитарне місто грабує чесного хлібороба!” Тому хліб притримували до кращих часів, здавали спекулянтам, і в місті, природно, виникала напруга з продуктами. Так виникла хлібозаготівельна криза 1927-29 років, яка й стала причиною згортання НЕПу й про яку ми на прикладі Полтавщини розповімо в наступному матеріалі.

2. Високими податками – єдиний податок, страхування, на школи, на худобу тощо. Виявилося, що “робітниче-селянська влада” дерла з селян більше, ніж клятий царат. У Кременчуцькому районі чекісти зафіксували низку випадків, коли селяни відмовлялися брати бланки “податкових декларацій”.  Робилося це й поодинці і в результаті спільних рішень громад.

Намагаючись вирівняти ситуацію, влада примушувала “самообкладатися”, тобто сплачувати додатково на місцеві потреби заможніших. Там же, на Кременчуччині, в селі Яремівці один з середняків говорив на сходці: “Навіщо радвлада скинула 35% податків з бідноти? Для того, щоб ці 35% взяти знову з нас, але вже як самообкладання? Навіщо влада саджає нам на шию односельців? Щоб ми везли їх на своїх плечах? Це не тому, що вони бідніші, а лінивіші. Якщо платити, так усім платити, і бідним, і багатим”.

Фото сайту Локальна історія

3. Землевпорядкуванням, де справи були запущені й це сприяло самовільним захопленням ділянок. Тому, коли влада взялася наводити лад, незадоволених вистачало. І вони, як свідчать донесення ОДПУ, були серйозно налаштовані:

“В с. Петрівцях (Миргородського району – авт.) убита жінка й поранений чоловік – активні учасники заходів з проведення землевпорядкування. В цьому ж селі член сільради Пилипенко відкрито заявив од імені всіх противників землевпорядкування, що “ми вб’ємо того, хто буде здійснювати землевпорядкування”. Він же групує навколо себе куркулів”.

“В с. Вербах Семенівського району організоване куркульство числом 20 душ в ніч на 6 серпня цього року (1926 – авт.) чинило замах на вбивство землеміра й практиканта, які дуже ревно взялися за проведення землевпорядкування в даному селі. Після цього нападу землевпорядники кинули роботу, мотивуючи небажанням ризикувати життям”.

Але все це були квіточки. Справжнє ж незадоволення селянства радянською владою вихлюпнеться назовні в ході примусової хлібоздачі й тотальної колективізації.

(Продовження буде…)

Вадим ГОНТАРЕНКО, краєзнавець

Більше цікавого на цю тему: