Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки

Зрозумілі причини опору селянства колективізації і розкуркуленню. Але опір не зник і тоді, коли більшість примусом загнали до колгоспів. Про це свідчать матеріали загалом сфабрикованих чекістами, але все-таки не без певних підстав справ 1932 року.

Одна з них – спроба поєднати в антибільшовицьку підпільну організацію розрізнені групи невдоволених селян з Полтавського, Диканського та Решетилівського районів. Біографії окремих з них показують прикметну для тої бурхливої доби химерність людських доль і поглядів. Так, Кирило Харь був головою сільської ради Шарлаївки на Диканьщині, якого “свої” ж зарахували до куркулів. Його земляк Степан Шарлай теж підтримував більшовиків, але ще за громадянської війни був виключений з лав КП(б)У і виявляв національні погляди. Були серед них колишні “червоні партизани”, розкуркулені, середняки й бідняки.

Невдоволені не бачили іншого виходу, ніж організувати повстання для відновлення УНР без комуністів, які селянам стояли вже поперек горла. Щойно створені колгоспи збиралися розпустити.

Повстання запланували на осінь 1931 року. Мали захопити районні міста, потім – Полтаву.  Сподівалися на підтримку 25-ої стрілецької дивізії. Але для повстання самі селяни так і не змогли організуватися. 63-х з них було заарештовано, частину відправили в табори, частину – вислали подалі.

Друга крупна справа ніби відбрунькувалася від попередньої, бо її фігуранти контактували з фігурантами першої. Соціальний склад був таким же строкатим.

Підпільники почали вербувати прихильників. Зрозуміло, що першочергово звертали увагу на скривджених комуністичним режимом. Вони змогли залучити до свого кола навіть директора Очеретянського цегельного заводу Антона Світличного. Двоє активістів – Каленик Трипольський та Іван Сидоренко – намагалися “завербувати” старого графа Василя Капніста, але спільної мови не знайшли.

Виписка за 19 квітня 1938 року про кількість засуджених до розстрілу в областях України (фото: галузевий архів СБУ). Фото сайту ПОЛТАВЩИНА

Мету ставили ту ж, що й інші підпільники – повстання й повалення більшовицької влади. До того – саботаж колгоспного будівництва і вивезення хліба з села. В рамках цього здійснили невдалий замах на голову колгоспу “Червоний маяк” Миколу Кривка.

У квітні 1932 року учасників неоформленої на практиці організації схопили. Найбільше постраждала Полтава, але відбулися арешти і в Гадяцькому, Опішнянському, Зіньківському, Диканському, Решетилівському районах. П’ятьох звинувачених розстріляли, решті – в’язниця й заслання на різні строки.

Присуди здійснювали вже тоді, коли полтавські села вимирали від голоду. Це окрема болюча тема. Та перед тим, як висвітлити її, зробимо екскурс у цікаву проблему, без якої наші уявлення про методи колективізації і методи опору їй же будуть неповними.

(Продовження буде…)

Вадим ГОНТАРЕНКО, краєзнавець

Продовжуючи тему: