Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки

Після того, як ланцюгові пси режиму виконали криваву роботу, верхівка принесла в жертву їх самих. Найвідданіших і найжорстокіших, зокрема, й Волкова, заарештували.

Під час допитів колишні грізні інквізитори постали завербованими ворогами й боягузами, котрі задля рятунку своїх шкур ладні були підписати все, що звелять. Саме з їхніх покаянних свідчень ми знаємо “кухню тортур” зсередини.               

Енкаведисти мали офіційний дозвіл катувати заарештованих і вони понаднормово його використовували. В одного з них, Машошіна, на сейфі відкрито лежала палиця для побиття. Цей Машонін, до речі, на закритих партзборах уже “спокійного” 1939 року доповідав… з питання про “викривлення в роботі УНКВС”! Оперуповноважений Фішман бив людей так, що в тих лопалися барабанні перетинки. З Миргороду до лубенської тюрми прибували побиті настільки, що їх відразу відправляли в лазарет. На керівника зіньківського відділу надійшли скарги – нещадно б’є арештованих, більшість з яких явно невинні. І Волков відреагував на скарги. Як? Демонстративно вручив підлеглому знак “Почесний чекіст”. Виродки-садисти не боялися нікого й нічого – влада виписала їм ярлик на тотальне насильство, що давав ілюзію безкарності.

Волков зізнався, що всі масові контрреволюційні організації він та його підлеглі фабрикували “з метою… ворожої роботи”. Визначалися жертви, складалися фіктивні, так звані “літературні” протоколи – без їх участі.

Співробітник НКВС Берестеньов свідчив про щирий жаль Волкова. І про що ж цей кат жалкував? “Я зробив велику дурницю, не розстріляв сторожа кладовища, бо він знає могили, куди ми возили розстріляних, і йому, мабуть, відома кількість розстріляних, він копав могили й сам засипав”.

Сваволя окремих самодурів? Ні. Кати в один голос стверджували: “Про методи допитів і складання протоколів знала вся партійна організація, всі працівники і це все захочувалося згори до низу”. Чекіст із гучним прізвищем Каганович говорив: “Били – це була система і я вважав, що це узаконене діло. Це було в Москві, в Києві, я дуже боявся, що цими методами слідства зіпсується молодняк, я попереджував, що цей захід тимчасовий, особливо захоплювалась молодь”.

Так, молоді, вигуляні, повні здоров’я і з абсолютною відсутністю совісті любили робити з людей криваве місиво. Були навіть створені спецбригади “боксерів”. Учорашній студент-фізкультурник, слідчий Мироненко бив заарештованих головою об стіну, видавлював очі, підіймав і кидав з усієї сили на підлогу, топтався ногами по животу, так, що кров текла з усіх отворів.

Вчитаймося в його напівграмотне пояснення, ні, не пояснення – декларацію професійної катівської гордості:

“Щодо порушення мною революційної законності в процесі слідства, я вважаю, що я нічого не порушував. Я призваний в органи НКВС Комуністичною партією для боротьби з ворогами народу. З ворогами[,] я вважав, а воно так і повинно було, потрібно поводитися і громити ворогів по-ворожому. Тоді говорили, що арештовували тільки ворогів, а тому я тоді на допитах бачив і допитував ворогів народу. Виявлену мені довіру партією я, як комсомолець, виконав з честю”.

Вічні антропоморфні типажі, вічне одержавлене насильство. Історія вчить, історія – застерігає. Кров невинно вбитих волає до неба.

(Продовження буде…)

Зображення ілюстративне

Вадим ГОНТАРЕНКО, краєзнавець

Продовжуючи тему: