Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки
Щоб не померти з голоду, селяни гуртувалися для спільних виправ за вилученим у них же зерном. Всі знали, що воно є – на складах або навіть гниє на перонах вокзалу, звідки його не встигали забирати потяги й охороняли озброєні вояки.
Зберігся лист до Сталіна від колгоспника с. Хвильківка Покрово-Багачанського району Миколи Реви, де він згадує про “чорний” 1933 рік:
“Коли народ голодний збирав зерна кукурудзи біля складу “Заготзерно” на ст. Хорол, то його стріляли як собак, викликали з міста Хорол ескадрон кінної міліції, яка наче леви з оголеними шашками гнали нас голодних, а хліб у складах був, було зерно, було борошно, а люди вмирали з голоду, значить це зроблено було від держави навмисне”.
Щоб не був занадто розумним, Реву засудили на шість років позбавлення волі…
У вже цитованому нами романі Василя Барки “Жовтий князь” змальовано подібний епізод, тільки не зі складом, а з млином. І тут уже “оголеними шашками” не обійшлося:
“Похід хліборобів розділився на окремі течії; від сусіднього села теж кілька потоків людських сунуло через сніг. Обидві сторони, зустрівшися, постояли трохи і повернули в напрямку до млина.
Щодалі, все дужче розділялися стрічки того спільного руху — на ряди, ланки, гуртки. Зрештою, людська множина, зовсім розпорошена, темно-сірими постатями всіяла степ, що виднів і ставав, проти хмар, білий, як березова кора, і рівний, як празникова скатерть на столі: без видимого кінця.
Рухалися селяни через холодну просторінь в одну сторону, однією думкою, про яку свідчив мішечок чи його подіб’я різного роду в кожного.
…Вибравшись на рівнину, Мирон Данилович загледів на млині прапор. Червоність підсилена проти сніжного обширу, дико горюча, враз привіяла грішну погрозу і стала нею зростати відчутно, вже як хижість, розлючена до того, що от метнеться вчинити біду в цілому житті. Миттю ж і пригасла нею, додавши селянинові до нетерпеливості пекучий острах. А люди йшли і йшли безупинно. Близько млин.
Спершу сторожа біля брами, побачивши селян, тільки трохи ворушилася. Ждала, з гвинтівками навпереважки, коли ряди спиняться: бо невідомо: чи то — неслухняний вихід, чи, можливо, сільські керівники кудись переганяють населення через степ. Вона звиклася з неприродною і неглуздою владущістю начальства: не могла відразу збагнути, що супроти його волі виник вихід. Як дотямила, похопилася з надмірною сполошеністю збивати.
Боючися зброї селян, одні вартові зникли за брамні стовпи і звідти відкрили обстріл; інші лягли на сніг, де перед ними були горбки: там пристрілювалися в голодних, передні ряди яких почали вже бігти до млина. Дехто наблизився так, що якби мав револьвер чи “обріз”, напевно міг би поцілити прищулених вартових і проскочити в двір. Але сторожа з близької відстані розстрілювала безоружних підряд.
Перші відразу впали, вбиті на місці; інші корчилися і стогнали, конаючи, дехто ж, ніби здивований, зупинився, приклавши долоню до прострілу в грудях і опускався на розкришений сніг.
Напад продовжувався з розгону: підбігали нові ряди, в яких, мабуть, рідко хто усвідомлював, що сталося — так раптово вчинено розправу з передніми. Селяни поспішали до брами, здається, гнані завією, дужчою ніж страх. Діяла відчайність громади в безвихідді її, приреченої з сім’ями на спін, коли перед очима — будівля, звідки можна брати свій хліб: близько вона… кожен, хто поспішав до брами, надіявся вбігти туди і насипати собі повно борошна в приготовлений мішечок. Бо вернутися з порожніми руками, це — болюча загибель, як досі.
Слідом за передніми, що впали, натовпилась така хвиля людська, що, котивши швидко, грозила затопити вартових. Вже так підбігла, що постріли з гвинтівок не могли її всю покласти, — через декілька хвилин люди, охоплені розпачем, прорвуться в двір.
Але збройні “круки”, як їх називав брат Прокіп, вискочили на браму; досі, причаївшися, стояли по обидва боки її, за огорожею. Начальник із-за стовпа визирав і примірявся, коли треба спиняти найгустіший натовп. Визначивши мить, він подав знак і враз бігцем винесено ручні кулемети “дегтярьови” до передбрам’я: вправо і вліво. Зразу ж застрочили вони; одночасно станковий кулемет почав бити з ворітної протулини. Всі хлібороби, що туди бігли, трапляли під бічний вогонь від менших кулеметів і прямий — від більшого. Вартові, як охоронці, розстрілювали кожного, хто наближався з боків до передніх кулеметів.
Мов косарі-крадіжники, поспішаючи, кладуть колосся чужої ниви, так кулеметники стріляниною косили ряди селян. Білу поверхню вкрили собою снопи, звалені завчасно, в беззаконних жнивах. Кров’ю змокши, протавав сніг, коли стогін останнього болю пройшов крізь безгоміння поля і наповнив той світанок.
Посудомленими пальцями дядьки, вмираючи, брали сніг і дряпали промерзлу землю. Дехто пробував підвестися, щоб вийти з місця погибелі, — того дострілювали, і вже падав назавжди. Без милосердя косили навіть тих, які, не дійшовши близько, спинялися і стояли приголомшені: втекти не було сили, а лягти не здогадалися; не думали, що також їх, далеких від брами, вбиватимуть”.
(Продовження буде….)

Вадим ГОНТАРЕНКО, краєзнавець
Продовжуючи тему:
🖋 ЧОМУ/НАВІЩО В ПОЛТАВІ ЗАКРИВАЮТЬ ДИТСАДКИ?
Міська влада Полтави щойно закрила три дитсадки, і ніхто цьому не дивується, ніхто…
🖋 Самоорганізація 1941-го між патріотизмом і примусом
22 червня 1941 року перші німецькі бомби впали на…
🖋 Оптимізація з дуже песимістичним ухилом
Знову й знову читаємо новини щодо так званої оптимізації закладів загальної освіти..
🖋 Неіснуючий організований опір кривавих тридцятих, частина 4
Після того, як ланцюгові пси…
🖋 Перехід на нуш і здоровий глузд
Непродумана як слід освітня реформа сповнена кричущих несправедливостей, які виправдано непокоять батьків
🖋 Неіснуючий організований опір кривавих тридцятих, частина 3
У перших числах березня 1938 року новопризначений начальник…
🖋 Нотатки про нас. “Як усі”
Не виділятися – заповітне гасло українців.
Єдиний шлях до самозбереження.
Інакше б не вціліли на крутих історичних поворотах…
🖋 Неіснуючий організований опір кривавих тридцятих, частина 2
У листопаді 1937 року т.в.о. начальника Полтавського обласного управління НКВС…
🖋 Посадові оклади підвищили, але де гроші ?
Підвищення посадових окладів учителям – хороша піар-акція. Принаймні, такою вона задумувалася…
🖋 Неіснуючий організований опір кривавих тридцятих, частина 1
1930-і роки – період суспільної параної, коли комуністична влада, порушуючи закони,…
🖋 Нотатки про нас. Забобони смертників
Ми й досі дикі язичники. Живемо одночасно в трьох світах: поганських вірувань, християнської моралі й …
🖋 Свобода, куплена ціною знань
Нарешті зруйновано один дуже живучий і шкідливий міф, на який у нас охоче посилалися…
🖋 Нездійснене повстання у голодному Веприку
Під час голоду 1932-33 років на Полтавщині виникали стихійні спалахи протесту. Чекісти фіксували їх у Диканському…
🖋 Нотатки про нас. Кумівство і антилюдяна система
У радянські часи діяв закон: “ти мені – я тобі”. І його ніхто не відміняв. Тому такі важливі родичі. А вже куми – ще ближчі за…
🖋 Світло знань у пітьмі відключень
Тотальні відключення електроенергії калічать наших дітей. Давайте це відверто визнаємо
🖋 Нотатки про нас. Співи, які ми вибираємо
Українці люблять співати. Бог їм ставить голоси. Пісня – душа народу. Фольклористи записали..
🖋 Виїзди під час голоду як форма пасивного опору
Комуністична влада поставила українських селян на межу виживання, вимагаючи від них …
🖋 Як чесні комуністи й комсомольці намагалися не допустити голоду
Голод 1932-33 років – болюча рана, яка ніяк не відійде в історію…
🖋 “Патріотичні” професори хочуть залишити Україну без школярів і студентів?
Нещодавно в інформаційному полі промайнув характерний для…
🖋 Нотатки про нас. Закон і звичай
Живемо не Законом, а звичаєм. Не звикли ми до Закону. Той, що свій, був давно.