Громадська самоорганізація на Полтавщині: історичні уроки

У листопаді 1937 року т.в.о. начальника Полтавського обласного управління НКВС Петерс рапортував наркому Леплевському:

“У Полтавському, Нехворощанському і Карлівському районах нашої області, Червоноградському районі Харківської області й Котовському районі Дніпропетровської області нами розкриті й ліквідовані кілька крупних груп української повстанської к.р. (контрреволюційної – прим. наша) організації, закладеної ще 1926 р. нелегально прибулим з Польщі, емісаром “УВО” на Полтавщині – Дранчуком Григорієм1“.

Чекісти розкручували справу “контрреволюційної” польської організації й нібито вийшли на ще одну. “Встановили”, що її члени “зблокувалися” з членами третьої, яку очолював професор Володимир Щепотьєв2. До речі, 1934 року вчений уже повернувся із заслання…

Володи́мир Олекса́ндрович Щепо́тьєв

Дранчук, стверджували в НКВС, влаштувавшись шкільним учителем у Нехворощанському районі, вербував поплічників. Поплічники (Іван та Ісав Мацюцькі, Дем’янівський, Поставний, Твердохліб, Троневський, Белим, Скрипник, Скотаренко, Позняк та інші) створили аж дев’ять повстанських груп. Чекали війни з капіталістами, щоб підняти збройне повстання, думали, як би роздобути зброю і перевезти її залізницею. Заарештовані Дубинка й Панкратьєв показали, що готували підрив Полтавського артилерійського складу й мосту через Ворсклу.

Капітан Петерс доповів про кількість учасників організації. Всього їх чекісти навигадували 203 особи. Найбільше серед них було – це теж вказано в рапорті – викладачів (18), працівників машинно-тракторних станцій (20), без певних занять (15). Більшість людей спущені державою з ланцюга кати заарештували й убили.

У Полтаві знайшли ще одну диверсійну організацію, якою “керував куркуль Гаршин”. Вона нібито готувала диверсії й агітувала населення проти влади. Десятьох “учасників” розстріляли.

Лейтенант держбезпеки Мунвез узагальнив детальні дані про “оперативно-слідчу роботу Полтавського облуправління НКВС” з 1 червня 1937 року по 10 січня 1938-го. Всього заарештовано 6 тисяч 932 людини. Найбільше чекісти лютували по трьох “лініях” – українські націоналісти (1046), польські контрреволюціонери і шпигуни (1312), куркулі (3377). Відбулося 8 відкритих процесів, засуджено 4 тисячі 566 осіб, з них 1 тисячу 987 – до смертної кари.

Класифікація, якщо вдуматися, дивовижна. В першу графу жителів Полтавщини заносили за ідейними поглядами (хай і вигаданими чи перебільшеними), в другу – за національністю (всі поляки – вороги, а по ще одній “лінії” арештовували й німців), у третю – за соціальним станом. Коротше кажучи, була б людина – вину знайдемо.

Хронологічно це був лише “екватор” державного беззаконня, спрямованого супроти власних громадян. Кривава сокира в руках Леплевських, Петерсів і Мунвезів не спинялася ні вдень, ні вночі.

(Продовження буде…)

Зображення ілюстративне

Вадим ГОНТАРЕНКО, краєзнавець

Довідково.

  1. Дранчук Григорій Васильович (1897, Коломийський р-н Івано-Франківської обл. — 29 листопада 1937, м. Полтава) — уродженець Прикарпаття, вчитель із вищою освітою, який проживав у Полтаві, був засуджений трійкою НКВС за антирадянську діяльність і розстріляний під час сталінських репресій. ↩︎
  2. Володи́мир Олекса́ндрович Щепо́тьєв (25 жовтня 1880, Полтава – 29 листопада 1937, тюрма НКВД СССР у Полтаві) — український музикознавець, фольклорист, педагог. Жертва сталінського терору. ↩︎
Продовжуючи тему: