Менталітет

Індивідуалізм походить від індивідуальності. А мати індивідуальність — це добре. Схожий сам на себе. Не губишся в лісі людей. Відділяєш себе від них, а їх від себе.

А чому відділяєш? Бо знаєш їх, як кажуть, навиліт. Живеш між них, то й вивчив. Що там, скажіть, вивчати? Жадібні, хитрі, брехливі, дурні. І кожне вважає себе пупом землі. Кожне зазіхає на твою самість. Особистість. Неповторність.У тебе ж справжня, а в них — ну, яка там у них?

Від них слід триматись подалі. Осібно. Знову ж таки, споріднені слова: осібно й особистість.

Ти їх ні в що не ставиш. Але зводиш хату, щоб краща, ніж у них. Шукаєш грошовиту роботу. Складаєш на дорогу машину. Дітей влаштовуєш у престижні виші. І жінка вдягається в речі з ах яких бутіків.

Живемо раз. Ти маєш право. Ти заслужив. Чим? Ну, хоча б тим, що не схожий на інших.

Стій-стій, а для кого це ти робиш? Для себе? Чи все-таки, щоб глянули сусіди, колишні однокласники, колеги — й позеленіли від заздрощів?

Кажеш, особливий. Але живеш для інших. Стежиш за ними. Ага, ті поїхали відпочивати. Ті — перебрались у фешенебельну квартиру. А та губи зробила. Некрасиво, індивідуальність зникає, але… В моєї не зникне.

Дивишся — значить, реагуєш. Значить, треба гнатися. Наздоганяти знову й знову. Щоби перемогти на їхньому полі. Чи то пак, зайти в їхній ліс. І згубитися.

Ти ж думаєш, що стоїш могутнім дубом. Галявина й дуб. А всі інші, вони навколо. Стіна, декорація. Гілочки не вирізнити.

Але дуби цінують. Звісно, не живі. Зрізані. В лихі часи потрапиш на пилораму, тільки тирса сипне. Тому тоді ліпше сховатись. Прилучитися до маси. Всохнути, підгнити. Житло переписати на тещу. Машину — на  матір. Ходити на правильні збори. На правильні мітинги. Кричати “слава”, волати “ганьба” в правильнім напрямі. Куди вкажуть. І вилизувати в соціальних мережах Вождя. Сьогодні одного, завтра іншого.

Вождям ти заздриш. Вони ж не такі. Точно-точно. Особлива порода. Стати б таким, щоб ніяка пилка, ніяка сокира…

І ти ще більше їм годиш. Ти готовий віддати найкращу гілку їм на сокирище. Хай рубають інших. Тих, які все життя заважали. Заважали тобі бути собою. 

Тобі вже подобаються ці удари — глухі, замашні. Тобі подобається, як важко гухають підтяті дерева. Ти сам, ось ти вже й сам. Як хотів, як мріяв. Сокира, якій ти дав нове життя, дає нове життя тобі. Ще трохи — і…

…З найбільшого, найміцнішого дуба завжди найбільше матеріалу. З ним доводиться довго марудитися — тому його залишають наостанок.

Дмитро ЩЕРБІЙ

Продовжуючи тему: